Леопард - Ю. Несбе

— Але їх же обрали не випадково, вони всі ночували в одній хатинці тієї ж самої ночі.

— Справді так. Саме це й викликає сумнів щодо того, що ми маємо справу з серійним убивцею. Чи точніше — зі звичайним мотивом серійного убивці. Адже для нього, власне, убивство вже є достатнім мотивом. Якщо він убиває жінок-повій, то не через те, що вони — грішні, а тому що це легка здобич. Я знаю лише одного серійного убивцю, чиї критерії відбору залежали від особистості жертв.

— Сніговик.

— Не вірю я, що серійний убивця почне добирати собі майбутніх жертв, гортаючи сторінки з книги відвідувачів у хатинці туристів. А якщо у Ховасхютті трапилося щось, що змусило його до вбивства, тоді ми не можемо стверджувати, що це типовий серійний убивця. До того ж він хоче, щоб його помітили, а це не властиво звичайним серійним убивцям.

— До чого ти ведеш?

— Уяви: він посилає жінку в Руанду та в Конго, щоб приховати убивство й водночас — купити знаряддя, яким намірився позбавляти життя інших жінок. Згодом він порішив цю жінку. Себто докладає чимало зусиль, щоб приховати вбивство Аделе Ветлесен. А коли через кілька тижнів убиває знов, то вже нічого не робить. За кілька тижнів — чергове убивство, і він, ніби тореадор, тицяє бандерильєю нам у пики, розмахуючи мантією. Він змінюється блискавично. Чим це пояснити?

— А ти не припускаєш, що вбивць, можливо, кілька? І кожен убиває на свій копил?

Харрі не погодився.

— Є один збіг — убивця не лишає доказів. І якщо серійний убивця — це рідкість, то убивця, який не залишає слідів, — така ж дивина, як білий кит. У цій справі убивця, вочевидь, всього один.

— Гаразд. То хто ж він тоді? — Кая знизала плечима. — Серійний убивця з роздвоєнням особистості?

— Або білий кит із крилами, — усміхнувся Харрі. — Ні, не сходиться. Та це вже не має значення, адже ми просто розмірковуємо. Справу ж розслідує Крипос. — Він допив каву. — Я візьму таксі й поїду до лікарні.

— Можу підвезти тебе.

— Не варто, дякую. Їдь краще додому й готуйся до нових захопливих завдань.

Кая важко зітхнула:

— Та ще й Бйорн…

— Про це не мусить знати жодна жива душа, — застеріг Харрі. — Добраніч.

Олтман саме виходив з батькової палати, коли підійшов Харрі.

— Він спить, — мовив медбрат. — Я вколов йому десять міліграмів морфіну. Звісно, ви можете лишитись, але він прокинеться нескоро.

— Вдячний вам, — простяг руку Харрі.

— Нема за що. У мене теж була мати, яка… коротше кажучи, їй довелося витерпіти багато болю, понад її сили.

— М-м-м… Ви палите, Олтмане?

Судячи з розгубленої реакції, Олтман палив, тож Харрі запропонував вийти на вулицю. Вони диміли, а Олтман, якого звали Сигурдом, розповідав, що став фахівцем з анестезії саме через матір.

— Тобто коли ви зробили ін’єкцію моєму батькові, то ви…

— Я просто зробив послугу, як один син — іншому, — посміхнувся Олтман. — Але ви нічого лихого не подумайте, ми порадились із лікарем. Я не хочу втратити роботу.

— Дуже розумно, — сказав Харрі. — Прикро, що я не такий завбачливий.

Вони вже докурили, Олтман збирався йти, аж тут Харрі спитав:

— Якщо вже ви фахівець з анестезії, чи не порадите, де можна добути кетаномін?

— Ой, — мовив Олтман. — Мабуть, на це питання мені відповідати не слід.

— Пусте, — мовив Харрі всміхаючись. — Це стосується вбивства, яке я розслідую.

— А-а-а… Тоді гаразд. Якщо ви не займаєтеся анестезією професійно, то у нашій країні кетаномін ви навряд чи добудете. Він діє, як куля, пацієнт буквально на місці непритомніє. Але є побічна дія: приміром, він викликає виразку шлунка. Окрім того, у разі передозування може зупинитися серце, що прислужилося багатьом самогубцям. Але зараз його не дістанеш. В ЄС та Норвегії його вже кілька років як заборонили.

— Це я знаю, але куди б ви подалися, якби вам знадобився кетаномін?

— Та хоч у колишні радянські республіки. Або в Африку.

— Приміром, у Конго?

— Саме так. Після того як препарат заборонили в Європі, виробник продає його за демпінговими цінами, от він і опиняється у бідних країнах. Як воно завжди буває.

Харрі сидів коло батькового ліжка, спостерігаючи, як важко дихають під піжамою його немічні груди. Через годину він підвівся й пішов геть.

Перш ніж увімкнути телефон, Харрі замкнув вхідні двері, поставив «Don’t Get Around Much Anymore[87]», один з батьківських записів Дюка Еллінгтона, потім дістав коричневу грудочку. Гуннар Хаген знову залишив повідомлення, але Харрі не мав охоти його слухати, бо приблизно здогадувався, про що піде мова. Що до нього знову заявився Бельман, тож віднині вони не будуть і близько підходити до справи, якими б слушними не здавались їхні виправдання. І що Харрі має з’явитися на службу, якщо збирається працювати. Гаразд, це вже, мабуть, зайве. Час від’їжджати. І подорож почнеться просто тут і зараз, цього ж таки вечора. Однією рукою він добув запальничку, а другою почав клацати кнопки на мобільному, щоб перечитати повідомлення. Перше було від Ейстейна. Він пропонував незабаром влаштувати парубоцьку вечірку і покликати Валянка, котрий, найімовірніше, серед них трьох був найзаможнішим. Інше повідомлення прийшло з незнайомого номера. Він відкрив його:

Прочитав на сайті «Афтенпостен», що ви розслідуєте справу.

Можу вам трохи допомогти. Перш ніж Еліаса Скуга приклеїли до ванни, він дещо сказав. К.

Харрі впустив запальничку, вона з голосним стукотом упала на скляний стіл, і відчув, як закалатало серце. Розслідуючи убивство, зазвичай отримуєш чимало повідомлень з порадами, натяками, здогадами. Люди ладні заприсягтися й повторити те, що вони бачили, чули чи що їм розповіли, — може, поліція приділить їм трошки своєї уваги. Як правило, це одні й ті самі особи, правда, часом з’являються нові базіки. Хоч щось підказувало: цей — інакший. Преса чимало писала про цю справу. Людям новин було вдосталь. Але жоден сторонній не знав, що Еліаса Скуга приклеїли до ванни. І ніхто не знав номера телефону Харрі, бо він не був зареєстрований.

Розділ 38. Незагойні рубці

Харрі прикрутив Дюка Еллінгтона й замислився, тримаючи телефон у руках. Цей чоловік знав про суперклей. І знав номер Харрі. Може, тепер треба визначити його адресу й ім’я за номером і заарештувати його?

Є ризик сполохати. З іншого боку, він зараз чекає на відповідь.

Харрі натиснув на кнопку «зателефонувати відправникові».

Пролунало всього два гудки, й він почув низький голос:

— Слухаю.

— Це Харрі Холе.

— Дякую за минулу зустріч, Холе.

— А ми зустрічались?

— Ти не пригадуєш?