Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

— Це означає, що ви не маєте достатньо доказів для того, щоби висувати мені обвинувачення, — сказав Коррідон. — І, обіцяю вам, Роулінсе, ніколи не матимете.

Тим часом Роулінс присмоктався до своєї цигарки. Він мав звичку курити, сильно слинячи цигарку, і після затяжки-другої вона геть розмокала.

— Побачимо, побачимо, — безтурботно сказав він. — Мушу визнати, що буду надзвичайно втішений, коли надовго запроторю вас за ґрати, старий. Можливо, якщо мені пощастить, я зможу навіть забезпечити для вас зашморг. Мені не дає спокою один невеличкий довоєнний випадок, той, коли ви уколошкали того секретаря. Я відчуваю, що залишив незавершену справу, і, вже даруйте мені мою грубість, але від незавершених справ у мене крутить живіт.

— Який такий секретар? — спантеличено запитав Коррідон.

— Не зважайте. Те, що відійшло в історію, ми наразі не ворушитимемо. — А тоді несподівано вигукнув: — То яка вона була у ліжку, та білявочка? Либонь, нівроку, га?

— Ви говорите загадками, — сказав Коррідон. — Спочатку секретар, тепер якісь білявки. Про що йдеться?

Роулінс радісно усміхнувся до двох інших детективів, які втупились у Коррідона з холодною неприязню на обличчях.

— Але й витримку має, еге ж? Святий та божий, правда? — Він підійшов до Коррідона. — Я говорю про ту біляву хвойду, до якої ви поїхали додому вночі сімнадцятого травня — Риту Аллен. Ну, знаєте, про ту, що впала зі сходів і зламала свою гарненьку шийку.

— Ніколи про неї не чув, — швидко відказав Коррідон. — Я знаю силу-силенну білявок, але не Риту... як ви сказали?

На підлогу купе навскіс упала тінь, і Роулінс підвів уважний погляд на дівчину, яка відсунула двері. Коррідон і собі побіжно глянув та відчув, як його спиною пробігли дрижаки. Це була Енн.

Вона стояла у дверному проході, не дивлячись на нього, але всміхаючись Роулінсові.

— Перепрошую, — сказала вона, кинувши швидкий погляд на грубі Роулінсові ноги, що загороджували прохід до купе. — Я хочу ввійти.

Роулінс поквапливо підвівся. Його масивна постать заступила собою весь прохід.

— Мадам, мені дуже шкода, — ґречно мовив він. — Однак це купе — зарезервоване. Поза всяким сумнівом, ви зможете знайти вільне місце в будь-якому вагоні цього потяга. Прошу вибачення за завдані вам незручності.

— Не думаю, що у цьому потягу залишилося бодай одне вільне місце. Я вже скрізь дивилася. До того ж, ніде не вказано, що це купе — зарезервоване, чи не так? — непохитно мовила Енн.

— Це цілком слушно, мадам, — терпляче відказав Роулінс. — Але ми — офіцери поліції. Боюсь, я змушений просити вас знайти собі місце деінде.

— Ой! — відказала на це Енн та всміхнулася. — Я не знала. Мені страшенно шкода, що я вас потурбувала. Якщо ви офіцер поліції... — Вона поглянула повз Роулінса на Коррідона, який дивився на неї порожнім поглядом. — Що ж, гадаю, доведеться мені пошукати собі місця деінде, адже так?

— Боюся, що саме так, мадам, — сказав Роулінс, широко усміхнувшись.

— А чи можу я поставити вам запитання? — спитала Енн, підводячи погляд на детектива-сержанта й відповідаючи на його усмішку.

— Авжеж, — трохи спантеличено сказав Роулінс. — То про що ви хотіли мене запитати?

— Мій брат присягається, що ще ніхто й ніколи не стягнув штраф у п'ять фунтів, який мали би стягувати за те, що ви зірвали стоп-кран. Він стверджує, що це обман. Але ж за це таки штрафують, правда?

— Так, мадам, штрафують, — сказав Роулінс. — Це все?

— Так. Сподіваюся, я вам не дуже завадила?

Коррідонове серце важко закалатало в грудях. Ця нісенітниця, яку вона щойно говорила, могла означати лише одне. Енн збирається зупинити потяг. І тоді вже від самого Коррідона залежатиме, як скористатися з такої нагоди.

— Аж ніяк, мадам, усе гаразд, — поважно мовив Роулінс.

— Дуже вам дякую, — сказала Енн і рушила далі коридором.

Роулінс заслонив жалюзі на дверях купе та зачинив Двері.

— Оце, я розумію, мила дівчина, — сказав він, потираючи руки. — Старий, от ви як чоловік, який добре знається на жінках, скажіть-но, хіба ж то була не надзвичайно гарненька дівчина?

— Авжеж, — сказав Коррідон і з пересохлим ротом став чекати, коли зупиниться потяг.

Розділ тринадцятий

1

— Зупиніть ту жінку! — схвильовано крикнув якийсь чоловік, однак Енн уже відчинила двері вагона та зістрибнула з нього на край колії. А тоді вона побігла до віадука, перекинутого через вузеньку річку, що струменіла у долині. Коли дівчина наближалася до віадука, Коррідон уже перескочив через парапет, і Роулінсова рука, що марно намагалася його схопити, схибила на кілька дюймів.

Енн побачила, як з купе першого класу вибігли та приєдналися до Роулінса ще два детективи, один з яких тулив до носа закривавлену хустинку.

Детективи стояли утрьох і дивилися, як Коррідон летить у річку. Здавалося, що минуло неймовірно багато часу, перш ніж він занурився у воду. І хай який сміливий був Роулінс, та не наважився пірнути слідом.

Ці троє були такі поглинуті очікуванням миті, коли Коррідон вирине на поверхню, що жоден з них не помітив, як усього за кілька ярдів від них Енн видерлася на парапет мосту.

За цією сценою, позвішувавшись з вікон вагонів, спостерігало кількасот пасажирів, і, заледве вірячи у те, що побачене ними відбувається насправді, роззявляки раптом застережно закричали.

Роулінс рвучко обернувся та спробував схопити Енн, але марно — дівчина вже стрибнула з мосту та стрімко летіла у річку.

Коррідон виринув на поверхню саме вчасно, аби побачити, як Енн стала, тримаючи рівновагу, на парапеті, а тоді він спостерігав, як її маленька фігурка кулею кинулася вниз, наближаючись до нього. Він бачив, як вона, заледве здійнявши бризки, занурилась у воду, а коли її голова виринула на поверхні, швидко до неї підплив.

— Ви — мала дурепа! — вигукнув він, діставшись до Енн. — Ви ж могли зламати собі шию.

— І ви також могли. Але ж ми нічого собі не зламали, чи не так?

— Упевнені, що з вами все гаразд?

— Звичайно. — Вона підпливла до нього ближче. — А ви мусите визнати,