Молодий місяць - Стефані Маєр

Джейк подивився на мене проникливими очима.

— Добре поміркуй, — сказав він мені.

— Так, я пам’ятаю, — зітхнула я.

Він глибоко вдихнув, переборюючи себе.

— Ти пам’ятаєш усі леген… — він не зміг завершити запитання. Його рот залишився розтуленим, наче щось застряло йому в горлі.

— Чи пам’ятаю я всі легенди? — перепитала я.

Він мовчки кивнув.

Голова йшла обертом. Тільки одна історія справді мала значення. Я знаю, що спочатку він розповідав інші легенди, але я не могла згадати неважливу прелюдію. Особливо тепер, коли мій мозок був такий виснажений. Я похитала головою.

Джейкоб застогнав і зіскочив із ліжка. Він притис кулаки до чола й засопів швидко та сердито.

— Ти все знаєш, ти все знаєш, — бурмотів він сам до себе.

— Джейку? Джейку, будь ласка, я така втомлена. Зараз я ні на що не здатна. Може, вранці…

Він глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися, і кивнув.

— Можливо, ти згадаєш. Я розумію, чому ти пам’ятаєш тільки одну історію, — додав він саркастичним, гірким тоном. Тоді знову плюхнувся на матрац біля мене. — Можна поставити тобі одне запитання? — докинув він досі саркастично. — Я просто вмираю з цікавості.

— Питання стосовно чого? — мовила я втомлено.

— Стосовно легенди про вурдалаків, яку я тобі розказав. Я витріщилася на нього наляканими очима, не в змозі відповісти. Він заговорив сам.

— Ти й справді нічого не знала? — поцікавився він хрипким голосом. — Невже я перший сказав тобі, хто він насправді?

Звідки Джейкобу це відомо? Чому він повірив, чому саме зараз? Я міцно зціпила зуби. Я подивилася на нього, у мене й на гадці не було щось відповідати. Він це зрозумів.

— Бачиш, що я маю на увазі, коли говорю про відданість? — пробурмотів він, голос його охрип ще сильніше. — Для мене це так само, тільки ще гірше. Ти навіть не можеш уявити, наскільки я повинен стримувати себе…

Мені це не сподобалося — не сподобалося, як Джейк заплющив очі, наче йому було боляче, коли сказав, що повинен стримувати себе. Мені це більш ніж не сподобалося — я зрозуміла, що згоряю від ненависті до всього, що завдає йому болю. Ненавиджу!

Обличчя Сема постало перед моїми очима.

Я все робила добровільно. Захищала таємницю Калленів, бо кохала одного з них — нерозділеною, проте щирою любов’ю. Для Джейкоба, здається, все було зовсім не так.

— Чи існує якийсь спосіб тебе звільнити? — прошепотіла я, торкнувшись його коротенького жорсткого волосся на потилиці.

Його руки почали тремтіти, але він не розплющив очей.

— Ні. Це на все життя. Пожиттєвий вирок, — він гірко засміявся. — А може, й довше.

— Ні, Джейку, — застогнала я. — А що як ми звідси втечемо? Тільки ти і я. Що як ми покинемо наші домівки, покинемо Сема?

— Від цього не можна втекти, Белло, — прошепотів він. — Хоча я б утік із тобою, якби міг, — його плечі також почали тремтіти. Він глибоко вдихнув. — Послухай, мені час іти.

— Чому?

— По-перше, ти маєш такий вигляд, наче от-от зомлієш. Тобі слід відпочити — мені ж треба, щоб ти розгадала мою загадку. Ти сама з’ясуєш усе, ти мусиш.

— А ще чому? Він насупився.

— Я втік — бо не повинен зустрічатися з тобою. Мої, мабуть, не можуть зрозуміти, де я, — його рот скривився. — Гадаю, мені доведеться про все їм розповісти.

— Тобі не слід нічого їм розповідати, — прошипіла я.

— Все одно я розкажу. В мені спалахнув гнів.

— Я їх ненавиджу!

Джейкоб подивився на мене широко розплющеними від здивування очима.

— Ні, Белло. Не треба їх ненавидіти. Це не провина Сема чи ще когось. Я ж казав — справа в мені. Власне… Сем — дуже класний. Джаред і Пол також чудові, хоча Пол трохи своєрідний… А Ембрі завжди був моїм другом. Тут нічого не змінилося — це єдина річ, яка не змінилася. Мені й справді соромно, що я думав про Сема так погано…

Сем класний? Я дивилася на Джейка з недовірою, але якщо він так хоче, то нехай так і буде.

— Тоді чому тобі не можна бачитися зі мною? — запитала я.

— Бо це не зовсім безпечно, — пробурмотів він, потупившись у підлогу.

Його слова страшенно мене налякали. Йому не може бути відомо ще й це? Ніхто не знає цього, окрім мене. Але він має рацію — зараз середина ночі, ідеальний час для полювання. Джейкоб не повинен бути тут. Якщо хтось прийде по мене, то я маю бути сама.

— Якби я думав, що це дуже… дуже небезпечно, — прошепотів він, — я б не прийшов. Але Белло, — він знову подивився на мене, — я пообіцяв тобі. Я й гадки не мав, що виконати цю обіцянку буде так важко, але це не означає, що я її не виконаю.

Він помітив, що я нічого не розумію.

— Після того дурного фільму, — нагадав він. — Я пообіцяв, що ніколи не завдам тобі болю… Сьогодні я не дотримав слова, правда?

— Я знаю, що ти зовсім не хотів так чинити, Джейку. Все нормально.

— Дякую, Белло, — він потис мені руку. — Я зроблю все від мене залежне, щоб бути біля тебе, як я й обіцяв, — він несподівано усміхнувся. Ця посмішка була не моя, але й не Семова, а якесь дивне поєднання їх обох. — Але ти й справді вельми допоможеш мені, якщо сама все втямиш, Белло. Постарайся, прошу тебе.

Я скорчила гримаску.

— Я спробую.

— А я спробую знову навідатися до тебе якнайшвидше, — зітхнув він. — А хлопці спробують відговорити мене.

— Не слухай їх.

— Спробую, — він похитав головою, наче сумнівався, що йому це вдасться. — Тільки-но все збагнеш, прийди і скажи мені сама… — (раптом із ним щось трапилося, його руки почали тремтіти), — якщо… якщо захочеш.

— Чому б я не схотіла тебе бачити?

Його обличчя стало злим і незворушним, зовсім таким, як обличчя Сема.

— О, я можу тільки здогадуватися, — сказав він хрипким голосом. — Слухай, мені й справді час іти. Можеш зробити мені послугу?

Я мовчки кивнула, злякавшись переміни, яка настала в ньому.

— Принаймні подзвони мені — якщо не захочеш знову мене бачити. Тільки дай мені знати, якщо так станеться.

— Цього не станеться… Він жестом обірвав мене на півслові.

— Просто дай мені знати. Він підійшов до вікна.

— Не будь бовдуром, Джейку, — мовила я невдоволено. — Ти зламаєш собі ногу. Вийди через двері. Чарлі не зловить тебе.

— Нічого я собі не зламаю, — пробурмотів він, але все-таки повернувся