«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз

на лекції войовничого атеїста, і душа в нього закипала, мов тульський самовар на вітрі. Ми не будемо до подробиць описувати технологію зборів. Бо одні лише виступи, які згодом складатимуть фіндіпошівський протокол, із часом будуть переписані гарним почерком Сідалковського і прирівнюватимуться до половини нашого роману, а промова Ховрашкевича, який несподівано запалювався і теж хотів якщо не подати, то хоч розробити чиюсь ідею в деталях, дорівнювала двом з половиною розділам і відрізнялась від них тим, що не мала ні початку, ні кінця. На порядку денному стояло три питання.

Перше: п'ятниця у «Фіндіпоші» — день зміцнення сім'ї. По другому пункту програма була поширена. Його чекали з більшим нетерпінням, ніж третій, бо ще не всі знали, що третій набагато цікавіший за другий. Культмасові заходи раніше зводилися в основному до поїздок в Умань, у Coфіївку, та в кіно. Але оскільки ні в кого ніколи не було часу, то в Умань ніхто і не їздив. Кіно відвідували, але здебільшого в індивідуальному порядку. З приходом Сідалковського у «Фіндіпош» усе пішло по-іншому.

Цього разу Євграф говорив, що вже час надати шефську допомогу підшефному лісництву, де водяться ондатри та виловлюються для експериментів їжаки. Пора організувати у «Фіндіпоші» самодіяльність, залучивши до цього й членів родин, та негайно виїхати з шефським концертом у ліс. Одна лише музична сім'я Бубона могла дати пару концертів. Карло Іванович добре грав на барабані. Особливо вдатно вибивав на тарілочках «Бариню» та «Гоп, мої гречаники». Дем'ян, який свого часу для загального розвитку відвідував музичну школу при якомусь клубі, міг акомпанувати мамі — Мацесті Єлізарівні, котра так задушевно виконувала романс «Скажи, нащо тебе я полюбила», що всі сусіди починали ридати.

Ховрашкевич запропонував організувати квартет «Фіндіпошу». Замість класичного (дві скрипки, альт і віолончель) він пішов на варіації: одну скрипку (Масик Панчішка), одну гітару (сам Ховрашкевич), барабан (К. І. Бубон) і віолончель (Муза Бубон). Окрім цього, Сідалковський попросив Ховрашкевича, як провідного науковця, прочитати лекцію лісникам про нові досягнення в селекції на тему «Штучний добір», зокрема про схрещування ондатр з їжаками в умовах лісостепу. Михайло Танасович, був, здавалося, не проти лекції, але Стратон Стратонович сприйняв таку пропозицію за насмішку над своїм улюбленцем і категорично заборонив, мотивуючи заборону тим, що всякі схрещування — функції науково-дослідних інститутів і лісникам це ні до чого.

Розподілені були й інші ролі. Адам Кухлик мав виконати пісню «І чого тікати?». На біс — «Коли розлучаються двоє» або «Скажи мені правду». Нещадим пообіцяв підготувати арію Остапа «Що ти вчинив?» з опери «Тарас Бульба». Ця арія пропонувалася Стратону Стратоновичу, але він категорично відмовився брати будь-яку участь у концерті. Дульченко і Чудловська складали дует і мали співати всього одну пісню «Два кольори». За «біс» усі були спокійні: вдруге їх не викличуть, а якщо слухачі раптово почнуть стріляти (мається на увазі сидіннями стільців), то щоб не розцінювалося, як останній номер програми.

Сторінку сатири й гумору та роль конферансьє брав на себе Панчішка. На Чигиренка-Рєпнінського покладалися обов'язки старшого художника-декоратора. Старшого на той випадок, якщо в лісництві раптом виявиться свій художник. Загальне керівництво випадало на долю Ковбика.

З третього питання виступив сам Сідалковський. Насамперед він повідомив усіх членів профспілки, що віднині п'ятниця — день зміцнення сім'ї. По-друге, зачитав заяву Адама Кухлика.

— Єва, — казав, не поспішаючи, він, — одержала від своїх батьків спадщину, але у вигляді пережитків минулого. Ми знаємо, що в наших здорових і нормальних сім'ях почуття перевіряються, як гроші, не відходячи від каси. Єва, судячи із заяви Адама, чомусь порушила це святе правило і тепер перевіряє ті почуття десь на стороні, далеко від дому і від чоловіка. Наш обов'язок — перевірити Єву і викорінити те, що ми образно називаємо вчорашнім днем. Саме з таким проханням — зберегти сім'ю і любов — звернувся до нас, — Сідалковський підняв заяву, як прапор, — наш найактивніший член профспілки, її скарбник — Адам Кухлик, вибачаюсь, Адам Баронецький. Він, як ми знаємо, тільки один настільки точно і своєчасно платить членські внески, що йому може позаздрити навіть пошта. А особливо — телеграф. Тому місцевком разом з адміністрацією вирішили, — Сідалковський кожне слово карбував, як металеві карбованці, — перевірку поведінки Єви, пробачте, як вашої дружини прізвище? — звернувся до Адама.

— Гранат. Єва Гранат, — ледве вимовив Адам, зворушений і розчулений промовою Сідалковського.

— Так-от: перевірка поведінки Єви Гранат покладається на голову «бюро уваги», нашого найдостойнішого і найзразковішого сім'янина, шановного Карла Івановича Бубона! — урочисто закінчив він.

— Пробачте, шановний, але у мене професійна хвороба… А для перевірки треба ходити, бігати. У мої роки за молодими жіночками…

— У ваші роки, Карле Івановичу, тільки за молоденькими й гасати, — кинув репліку Ковбик.

— Пробачте, Стратоне Стратоновичу, але в мене, я вибачаюсь, хвороба. По-латині не знаю, як називається… Я не провізор…

— То у мого знайомого теж була така хвороба, — несподівано підвівся з-під вішалки Ховрашкевич. — Але, то я вам скажу, він тільки його ходінням і вилікував. Ходіння — то найкращий засіб боротьби з тими професійними хворобами…

— А чому б ото вам, шановний, не піти? Ви у нас, пробачаюсь, старий парубок. Вам з боку сімейного життя ніщо не загрожує.

— Що ви з нього, Карле Івановичу, візьмете? А якщо воно раптом на тій Єві одружиться? Гляньте, женщина яка? Така обплутає не одного Ховрашкевича, — промовив Ковбик, передаючи Бубонові, як естафетну паличку, фотокартки Єви.

Карло Іванович глибоко зітхнув, витер з лисини піт і сів з виглядом людини, готової на все, навіть на подвиг в ім'я збереження чужої сім'ї.

РОЗДІЛ VI,

в якому розповідається про генеральські аксельбанти, гарний почерк, наклепи, повторення історії, пані Віленську, сніги Кіліманджаро, одинадцятий подвиг Геракла, темне і загадкове царство Аїда

Грак прийшов рівно через тиждень.

— Точність — ввічливість королів. Неточність — ввічливість ветеринарів, — безцеремонно зустрів його Сідалковський. — А я вже гадав, ви поїхали до села. Поміняли генеральські аксельбанти на кохання, і, знаєте, стало раптом жаль вас, як чогось передчасно втраченого. Я відчуваю, що мені вас у житті не вистачає, Грак. Шосте чуття підказує. Сідайте. Чого ви стоїте, як на заліку? Ви вже не студент.

Грак сів. Сідалковський вийняв пилочку для нігтів і заходився їх підточувати.

— Як поживає Сабанєєв?

Грак підвів на нього очі — погляд у нього був розумний, але туманний, як матове скло.

— Важко мені з вами, Грак. Важко, але приємно. Підтекстів ви зовсім не вловлюєте. Від образності далекі, як я від канцелярії православної церкви. Скажемо простіше й доступніше. Окунцями займалися?