Ілюзія Бога - Річард Докінз
Еволюціонують майже всі релігії. І, обираючи з-поміж альтернативних теорій їх еволюції, треба враховувати, що вони мають пояснювати приголомшливу швидкість, із якою розгортається процес релігійної еволюції, коли для нього назрівають сприятливі умови.
Карго-культи
У фільмі «Життя Браяна» комік-група «Монті Пайтон» добре підмітила одну річ — надзвичайну швидкість, з якою можуть виникати нові релігійні культи. З’явившись із нічого мало не за одну ніч, вони можуть ставати невід’ємною частиною культури, ба навіть відігравати в ній провідну роль. Найзнаменитіший приклад реальних історій такого успіху пропонують карго-культи Меланезії та Нової Ґвінеї. Історія деяких із них повністю — від зародження до відмирання — розгорнулася на очах нині живих людей. На відміну від поклоніння Ісусові, про зародження якого не збереглося надійних джерел, весь перебіг подій у розвитку карго-культів відбувався на наших очах (хоч навіть у їх випадку деякі деталі було втрачено). Напрошується захопливе припущення, що християнський культ, найпевніше, виникав так само і з такою самою блискавичною швидкістю поширився на ранньому етапі свого розвитку.
Найбільш авторитетним джерелом відомостей про карго-культи для мене слугує книга «Пошуки в раю» Дейвіда Еттенборо, люб’язно подарована автором. Усім їм притаманні однакові закономірності — від перших культів, які виникли ще в ХІХ столітті, до більш відомих випадків, які розвинулися в повоєнний час. У кожному випадку острів’ян приголомшували дивовижні пожитки білих прибульців, які з’являлися на острові — чиновників, солдатів і місіонерів. Мабуть, тубільне населення ставало жертвою Третього закону Артура Кларка: «Будь-яка достатньо розвинена технологія не відрізняється від магії».
Острів’яни зауважили, що білі люди, користуючись усіма цими дивами, самі їх ніколи не виготовляють. А коли щось ламається, його просто кудись відправляють, а натомість прибуває заміна у вигляді «карго» (вантажу) корабля або згодом літака. Жодна біла людина не була помічена за виготовленням або ремонтом речей. Мало того, білі прибульці взагалі нічим не займалися, що видавалося б корисною роботою (сидіння за столом і перекладання папірців, було, напевно, одним із ритуалів їхньої релігії). Таким чином, «карго» з усією очевидністю мало надприродне походження. Цей висновок підтверджувався деякими діями білих людей, які неможливо було витлумачити інакше, як релігійні церемонії:
Вони ставили височенні стовпи, до яких кріпили дроти; сиділи біля невеликих коробок, з яких мерехтіли вогники й лунали дивні звуки та придушені голоси; переконували місцеве населення вдягатися в однакове вбрання і крокувати в ньому туди-сюди — більш безплідне заняття навіть важко вигадати. І тоді на тубільця сходить осяяння, яке пояснює всі ці таємниці. Незбагненні дії білих людей і є ритуалами, за допомогою яких вони переконують богів надіслати їм іще карго. Тому якщо тубільці теж хочуть отримати карго, їм слід повторювати те саме.
Вражає те, що схожі карго-культи незалежно виникали на островах, відокремлених один від одного великою географічною та культурною відстанню. Дейвід Еттенборо розповідає, що
антропологи виявили два окремі спалахи культу на Новій Каледонії, чотири — на Соломонових островах, чотири — на Фіджі, сім — на Нових Гебридах та понад п’ятдесят — на Новій Ґвінеї. Більшість із них з’являлися незалежно й не мали між собою жодного зв’язку. Послідовники більшості цих релігій вірили, що їхній конкретний месія в день кінця світу принесе їм цінний «вантаж» (карго).
Незалежне виникнення такої великої кількості схожих між собою культів свідчить про те, що маємо справу з якимись універсальними характеристиками людської психіки.
Один знаменитий карго-культ досі існує на острові Танна, що в архіпелазі Нові Гебриди (з 1980 року називається Вануату). Його послідовники поклоняються месії на ім’я Джон Фрам. Найдавніша згадка цього імені в офіційних державних документах фіксується лише 1940 року. Але, попри такий відносно недавній час, на сьогодні не відомо, чи ця особа реально існувала. В одній легенді розповідається, що Джон Фрам був невисокий на зріст, говорив тонким голоском, мав світле волосся і носив пальто з блискучими ґудзиками. Він виголошував дивні пророцтва й зі шкури ліз, аби налаштувати тубільців проти місіонерів. Урешті-решт, він повернувся до предків, пообіцявши урочисте друге пришестя з величезним «вантажем». Серед його апокаліптичних об’явлень тубільці згадували про «страшне лихо, під час якого гори зрівняються із землею, а долини засипляться42; старі знову стануть молодими, а хвороби вивітряться з тіл; білих людей буде назавжди вигнано з острова; а «вантажі» продовжуватимуть надходити у великих кількостях, тож нікому нічого не бракуватиме».
Та найбільше органи влади занепокоїло інше пророцтво Джона Фрама, який буцімто сказав, що під час свого другого пришестя принесе острів’янам нові монети із зображенням кокоса. Тому їм належить позбутися всіх грошей, викарбуваних білими людьми. Як наслідок, 1941 року кожен намагався будь-як спекатися грошей, витрачаючи їх на все, що траплялося під руку; люди припинили працювати, а економіка острова зазнала серйозної шкоди. Колоніальна адміністрація кинула за ґрати головних баламутів, але не могла нічого вдіяти, щоб придушити культ та повернути людей до місіонерських церков і шкіл, які відтак пустували.
Трохи пізніше з’явилося нове вчення про те, що Джон Фрам став королем Америки. Як на те, саме в цей час на Нові Гебриди висадилися американські військові частини, у складі яких — о диво! — виявилися чорні чоловіки, котрі, на відміну від острів’ян, не бідували, а
мали стільки ж «вантажу», як і білі солдати. Дике збудження пронеслося островом. День кінця світу близько! Кожен готувався до пришестя Джона Фрама. Один із призвідців заявив, що месія прибуде з Америки на аероплані, тож сотні чоловіків негайно взялися вирубувати чагарники в центрі острова, щоб розчистити смугу для приземлення літака.
Біля посадкової смуги звели бамбукову диспетчерську вежу, в якій перебували «авіадиспетчери» з дерев’яними навушниками на головах. На «злітно-посадковій смузі» поставили кілька бутафорських літаків, які мали привернути увагу Джона Фрама та спонукати його приземлити свій літак на острові.
Молодий Дейвід Еттенборо навідався на острів Танна в 1950-ті роки разом з оператором Джеффрі Маліґеном, щоб вивчити культ Джона Фрама. На острові вони виявили велику кількість слідів цієї релігії і таки змогли познайомитися з її верховним священиком — чоловіком на ім’я Намбас. Намбас по-приятельськи називав свого месію Джоном і стверджував, що регулярно спілкується з ним по «радіо». Цим «радіоджоном» була стара жінка, обмотана на талії електричним дротом, яка впадала в транс і белькотіла якісь незрозумілі нісенітниці, які Намбас тлумачив як слова Джона Фрама. Намбас навіть заявив, що наперед знав про прихід Еттенборо, бо його попередив про це Джон Фрам по «радіо». Гість попросив подивитися, як працює «радіо», але отримав очікувану відмову. Тоді перейшов на іншу тему, запитавши, чи сам Намбас коли-небудь бачив Джона Фрама:
Намбас упевнено закивав.
— Я бачить його багато раз.
— Який же вигляд він має?
Намбас тицьнув пальцем у мене:
— Він вигляд як ти. Він біле обличчя. Він високий. Він жити на Південна Америка.
Сказане ним суперечило легенді про невисокий зріст Джона Фрама. Але такі речі стаються з легендами
