Характерник - Дмитро Чорнота

- Збирайся, козаче, - підійшов до Паливоди Колокольников. – Далі тобою опікуватимуться ці два достойні мужі.

- І хто ж ці два достойні мужі? – запитав Паливода, дивлячись на московитів, які стояли у дверях і навіть не дивились цей бік, а балакали про щось своє.

- Це царські посланці. Серйозні хлопці, мушу тобі сказати. Не сприймай їх за звичайних балакунів-дипломатів. Чимось таким від них віє недобрим. Як від кладовища. Вони тебе забирають. Куди - не знаю. Та в будь-якому випадку, дорога не близька. Тож, якщо надумаєш звільнитись від них, то будь уважний та обережний.

- Слухай, мене оці твої добрі поради тільки бісять. Якщо ти так за мене переживаєш, то і не віддавав би їм. А то спочатку кидаєш у клітку з левами, а потім радиш бути там обережним.

- Я сказав, що хотів, а ти можеш думати як тобі забажається.

З Паливоди зняли кайдани і вивели з хати.

- Я вам більше не заважатиму, - звернувся отаман до своїх гостей. - До нових зустрічей.

Колокольников не став чекати взаємностей, розвернувся і попрямував в бік свого будинку.

- Йди за нами, - сказав один з московитів.

Северин пішов.

Всі втрьох вони зайшли до однієї з будівель, де був накритий стіл. Молоденька дівчина крутилась біля того стола, доставляючи ще якісь страви.

- Сідай, - сказав один із конвоїрів і вони втрьох сіли за стіл.

Така поведінка ще більше здивувала козака. Зазвичай москалі при посадах не сідають за один стіл зі звичайними козаками. Може Колокольников їм щось наплів і вони думають, що перед ними якийсь знатний запорожець.

- Я Роман Старой, а це Яким Воїнов. Ми довірені особи князя Ромодановського. До нього тебе і доставимо. Дорога далека, тому поводься спокійно і не матимеш проблем. Зрозуміло?

- Цілком, - коротко відповів Северин.

- А тепер їж і в дорогу.

Поїли мовчки. Ці двоє були досить мовчазними хлопцями. Навіть між собою перемовлялись рідко та коротко.

На виїзді зі станиці їх вже чекав загін з п’тдесяти комонних. А Паливода вже був подумав, що вони так втрьох і поїдуть. Але ж ні. Один з солдатів спішився, підійшов до козака і закував у кайдани його руки.

- Я б тебе взагалі за конем на мотузці волочив, - сказав він.

Северин промовчав. Він подивився на солдата і не впізнав його. Звідки стільки ненависті до полоненого? Та бог з ним. Видно було, що цей прихвостень тут нічого не вирішує.

Загін вирушив. З усього видно було, що царських солдатів тут на Дону теж не дуже люблять. Досить холодне відношення. Ось навіть провести в далеку дорогу ніхто не вийшов. Та, здавалось, що Старой та Воїнов через те не турбувались.

Крім того, хто заковував козака в кайдани ніхто вороже не поводився. Всі були спокійні та мовчазні. Це не дуже подобалось Северинові. Одразу видно, що воїни дисципліновані. Може навіть якийсь елітний загін. Від таких втекти може бути непросто. В цю мить Паливоду вперше відвідала думка про те, що вирватись може і не вдасться. І його, як і задумано, доставлять в місце призначення. А там навряд чи його чекає щось добре. Козака аж в піт кинуло. Та ні. Дорога далека, часу вдосталь. Він ще щось придумає. Ще з’явиться момент, коли можна буде здійснити втечу. Завжди вдавалось викрутитись зі складної ситуації і цього разу вдасться. Незрозуміло тільки навіщо для супроводу якогось одного козака такі серйозні заходи? Северин Паливода не настільки знатний козак. Він навіть не курінний, не сотник, не бунчужний абощо. З іншого боку, в очах його поневолювачів він посол від кошового отамана. Може думають, що він знає щось важливе і не просто так приїхав, можна сказати, таємно, без супроводу аж на Дон. Не близький світ.

І справді, якщо подивитися з боку Московії, то все виглядає підозріло. Цар зі своїми полководцями та радниками звісно знають, що відбулося в Дикому полі між запорожцями, татарами та донцями. І вони розуміють, що обидві козацькі сторони виявились в непевному становищі відносно одне одного. Хто кому друг і союзник, а хто ворог? Могли б і донці першими спробувати роз’яснити ситуацію що склалась, але Москва через цілу низку хитросплетінь ставлять місцевим отаманом свою людину. Звісно ж московські зверхники забороняють Колокольникову робити кроки щодо запорожців першому. Варто зазначити, що той навіть думки такої не мав. Йому вся ця політика до одного місця.

Тож і сидів тут відповідний загін москалів та чекав гостя з України щоб схопити його і доставити куди треба та кому треба. А там вже з бідолахи виб’ють все. Що хотіли запропонувати донцям, які плани виношують запорозькі козаки самостійно та спільно з Доном? Однак, Северин майже нічого  не знає. Він, власне, і не посол ніякий. Просто кошовий дав йому листа про всяк випадок. І той випадок трапився. Тепер невідомо чи допоміг йому той лист, чи, навпаки, прирік. Адже ніхто не повірить, що Паливода не знає нічого. Будуть допитувати до останнього подиху.

Серце козака зжалося.

День тягнувся довго. Ближче до вечора загін збочив з дороги і став табором на галявині серед дерев. Дерева навколо росли густо. Навіть земля була волога бо сонячне проміння рідко сюди проникало. Коням позв’язували ноги, щоб паслись потроху, але не втекли. Паливоду металевим ланцюгом прив’язали до дерева, яке росло майже в центрі галявини, а відтак в центрі табору. Найбільший вогонь влаштували напроти нього метрах в десяти. Таким чином він добре освітлював полоненого і був закритий від дороги деревами та чагарником між ними.