Укус огняного змія - Наталія Ігорівна Тисовська

Для чого й для кого це все пишеться? Катажина пригадала бабцине бурмотіння про якесь там братство. Саме слово — братство — чомусь категорично не в’язалося зі змістом записів. Братство — духовний зв’язок, взаємодопомога, здатність до самопожертви, тут же — стремління до панування й упокорення людства. Катажина читала далі:

«Здатність мислити самостійно повинна бути ліквідована цілком — завдяки насадженню готових поглядів. Переважна більшість людей має залишатися сліпою, неосвіченою, позбавленою власної думки, нездатною дискутувати на теми політичного устрою держави. Керувати має тверда й невблаганна сила, яка вимагає безумовної покори».

Катажина змучилася тлумачити незвичний кириличний текст, але не могла зупинитися. Чомусь їй видалося, що прочитати хоча б оці десять заповідей — то зараз надзвичайно важливо. Перегорнувши сторінку, вона струсила кілька налиплих порошинок — ставилася шанобливо навіть до такої недвозначної книги — й прочитала наступний абзац:

«Сила грошей має стати єдиною силою, що рухає суспільство. Людей варто привчити до того, щоб вони гналися за задоволеннями, перебували в постійному пошуку нового й незвіданого. Нові й нові задоволення будуть винагородою за послух».

Катажині важко було уявити погоню за задоволеннями в такий непевний час, коли не кожен і пристойне існування здатен собі забезпечити, коли життя вартує менше ламаного гроша — навіть коли йдеться про життя осіб там, нагорі… Вона прочитала шосту заповідь:

«Потрібно сіяти розбрат і непорозуміння між людьми й народами, релігійну й расову нетерпимість».

О, втілення цієї заповіді вона мала нагоду спостерігати ледь не щодня! Католики ненавиділи уніатів і православних, ті відповідали їм взаємністю, ляхи зневажали хлопів-українців, хлопи ж ненавиділи і ляхів, і москалів, і жидів. І все це — з мовчазного заохочення влади. Катажина паленіла від злості, але продовжувала читати:

«Вільнодумні ідеї спеціально навчені промовці мають розтягувати так, щоб слухачі, втомлені нескінченними промовами, виробили стійку відразу до будь-яких ораторів. На противагу цьому, постулати братства необхідно подавати у стислій і доступній формі, щоб люди їх одразу сприймали».

Ця заповідь була набагато тоншою — звісна річ, щоб спотворити гарну ідею так, що ніхто цього не замітить, але інстинктивно відторгне її, треба добряче попотіти. Це вам не «Смерть ляхам і москалям!» викрикувати… Катажина не могла збагнути, що то за братство таке, що ставить перед собою неосяжні цілі. Це ж які гроші потрібні на їхнє втілення?! Вона прочитала далі:

«Невгодні правителі мають бути усунені за допомогою державних переворотів і таємних заходів або відсторонені від фактичного управління державою».

І зразу отримала підтвердження своїй попередній думці: щоб усунути правителя, треба або дуже близько до нього стояти, або мати лантух грошей. І головне, бути певним у своїй повній безкарності. Катажина поїжилася: бабця зв’язалася з такими людьми, взяла на зберігання їхню книгу. Невже наша родина якимсь чином причетна до цієї таємної змови?.. Катажина провела пальцем по наступному рядку:

«Державний устрій має підриватися засобами спеціально відрежисованих економічних криз, а через продажність найвищих державних чиновників уряди мають потрапляти у залежність від братства».

Двері до бібліотеки поторсали з того боку.

— Панянко, панянко, ви тут? — вчувся голос покоївки.

— Геть! Я зайнята! — крикнула Катажина, а сама ледь стримала дрож у руках, наче її захопили за чимось непристойним. Квапливі кроки покоївки віддалилися. Катажина зробила кілька глибоких вдохів, заспокоїлася і прочитала десяту, останню заповідь:

«Світового панування можна досягти тільки обхідними шляхами — через цілеспрямоване підважування усіх справжніх вольностей: законів, громадянських прав, свободи слова, особистої свободи, освіти, — при цьому суворо зберігаючи таємницю усіх застосованих заходів».

Катажина захлопнула книгу. Ні, далі вона не читатиме. Спалити? Так, так, треба просто спалити. Книжки, звісно, палити не можна — так її в дитинстві вчила бабця, це було в неї в крові, але таку книжку… таку огидну книжку… І були б там справді таємничі заповіді Люцифера — а то ж сама гидотна політика!.. Катажина вже приготувалася розпалювати грубку — коли, сама не розуміючи чому, хутко загорнула книжку в шмат старої шкіри й схоронила у сховок.

Розставивши усе по звичних місцях, Катажина загасила свічки, відслонила портьєри і рвонула на себе вікно. Вдихнула гарячого літнього повітря. Чорт із нею, з тою Чорною книгою! Неможливо спалити книжку, руки не слухаються! Лежала тут стільки років — ще полежить. Тільки Катажина вже ніколи, ніколи до неї не торкнеться!..

Поправивши сукню й гордовито закинувши голову, Катажина випливла з бібліотеки. Змійка-бранзолетка холодила шкіру.

Бетонний бункер. Чарівно. Старий бункер, у якому колись зберігалася сода. Красота. Поточені лугом шорсткі стіни. Казка.

Ґрати згори, крізь які Пилип Прокопович мене запхнув сюди і крізь які за потреби зможе витягнути. На ґратах — замок величиною з кулак і дужка товщиною з палець. Театр абсурду. Мені зубами ці ґрати гризти?

Збоку в кривій стіні, що обдає холодом абияк складених і скріплених цементом бетонних блоків, отвір діаметром сантиметрів десять. Десь там, за стіною, мені звідси цього ніяк не вздріти, встановлений насос, який має викачувати соду для потреб виробництва. Отак вона собі шугає вгору по трубі, р-р-раз — і вже в силосі. (Чи ж не так називаються оті здоровезні залізні іржаві циліндри, які нависають уздовж дороги, де Пилип мене віз?)

Діра сім сантиметрів у діаметрі. Якраз досить для щура. Для кота вже, либонь, буде замало. А я? А мені що робити?

Хто врятує бранку з пастки, в яку загнав її невблаганний випадок?

Спокійний такий, розважливий Пилип Прокопович навіть не потрудився мобільний телефон у мене відібрати. А навіщо? У цій могилі ніякий зв’язок не бере. Перспектива — просто закачатися.

Єдине, що поки мене рятує, це ледь помітне, майже уявне тепло, яке здіймається від землі. Нагорі лютує хуртовина. Справжня новорічна хуртовина, в якій губляться люди, знову знаходять одне одного, зустрічаються, розлучаються…