Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

- Щось не так, - невдоволено вигукнув Геррі, шльопнувши мене хвостом по щоці. Я ніби отямилася від сну, погляд сфокусувався на картинці перед очима і я змушена була погодитися зі звірком: щось явно було не так.

По-перше, магічний дзвінок над порожнім місцем із явним відбитком таблички, на якій я виразно пам'ятала напис – «Кларк Ранто», був зламаний. Перші двері були подряпані, поруч з ручкою виднілися вм'ятини та сліди залишені або сталевими кігтями, або ломом. По-друге, одне з вікон було вибито, але уламків на тротуарі не було, їх встигли прибрати, а отже вандалізм стався щонайменше вчора.

Я невпевнено смикнула за ручку дверей. Зачинено. Торкнулася дзвінка, але він ніяк не відреагував. Тоді прокралася до вікна і піднялася на носочки. Єдине, що мені вдалося побачити це відкриту шафу з хаосом, що панував на полицях, немов хтось поспіхом шукав щось під книгами й теками, а прибрати за собою забув.

- Вам що там треба? - пролунав з-за спини обурений окрик. Я здригнулася та обернулася.

На сходах сусіднього будинку стояла присадкувата короткострижена жінка. Швидше за все вона вискочила з дому в чому була, про це свідчив халат бляклого блакитного кольору та домашні капці.

- Добрий день, - привіталася я (ввічливість ніколи не буває зайвою) і швидко спитала: - Ви не знаєте, що сталося з Кларком Ранто?

- О, і ви до старого, - сварливо пробурмотіла жінка, ніби вона жадала зловити щонайменше зрадника Ізаріди, а всі, хто приходили, виявлялися лише клієнтами контрабандиста. Вона махнула на мене ганчіркою, діловито закинула її на плече і змовницьки повідомила: - Кларк учора вранці прийшов як ні в чому не бувало, але приблизно о третій п'ятнадцять пополудні схопив речі, які міг винести в руках та так швидко рвонув у бік вокзалу, що я подумала: "може справа в нього якась важлива або трапилося що". Менш як за годину прийшли люди у формі. Двоє точно з емблемами Міністерства внутрішніх справ, вони кабінеьт перевернули до гори дном, усіх мешканців вулиці опитали, і поїхали, але всередині пастки залишили, тож залазити туди не раджу.

- Та я й не збиралася, - пробурмотіла я, розгублено зиркаючи на будинок. Всередині грудної клітки розросталася холодна порожнеча, настрій погіршився, а за ним опустилися і плечі. Геррі невдоволено зацокотів та вчепився в мене кігтиками, щоб не зіслизнути з піджака.

- А ви що в нього замовляли? - Жінка нахилилася і примружилася, з виглядом справжнього слідчого вона придивилася мені в обличчя. Я відразу зніяковіла, облизнула губи й зробила крок назад:

- Лампу купити хотіла, - випалила перше, що спало на думку.

- Ага, - пильна городянка закивала з таким виглядом, ніби бачила мене наскрізь. - Скажи ще контрабандних свічок привезти попросила.

- А вам взагалі яка різниця? - не витримав Геррі й вищирився. Я оговталася, зірвала звірка з плеча і притисла його до грудей. Поки жінка очманіло кліпала, витріщаючись на мого компаньйона, я швидше видала:

- Спасибі за інформацію. Гарного дня.

Розвернулась на каблучках і швидко побігла у бік академії. Спину холодив страх.

Жінка сказала, що тут були люди із Міністерства внутрішніх справ. Чи могли до них потрапити якісь документи? Чи встиг контрабандист хоч щось на мене накопати, перш ніж спішно покинув свою контору? А головне, що мені тепер робити? Я знову без документів, а на руках лише договір з Академією Проклятих терміном на рік.

Геррі невдоволено вивернувся з моїх долонь, знову заліз на плече і скрушно похитав головою.

- Мені тільки здалося, що все налагоджується.

- Мені теж.

Я швидко йшла Велан Сід, опустивши голову і кусаючи губи. Думки постійно звертали на параноїдальну доріжку: чому органи зацікавилися контрабандистом саме в той момент, коли я звернулася до нього за допомогою? Чи таке бувало й раніше, а я лише себе накручую? Чи не побіжить уважна жінка до правоохоронців, щоб доповісти про підозрілу дівчину з балакучою куницею на плечі? А я явно видалася їй підозрілою. Чи вона на всіх людей так пронизливо дивиться?

Покрутившись довкола мешканки тупикової вулички, думки знову звернули у бік контрабандиста. Чи зафіксовано у Кларка Ранто мій візит та прохання?

Йозеф дуже рідко запитував про моє минуле, та я й сама не любила розповідати, особливо про навчання у Годамн. Я ніколи не казала йому, що мене звали інакше, тоді я відчувала ніби скинула свою стару шкуру потворної змійки й придбала нову впевнену яскраву луску королівської кобри, і не хотіла навіть подумки повертатися в минуле. Хто ж міг подумати, що саме старе ненависне ім'я врятує мені життя?

Тому я ніколи й не думала про те, чи знає Йозеф як мене звали в минулому. Така інформація має точно зберегти в архівах, але чи копався в них мій чоловік? Мені здавалося, що він надто самовпевнений і гордий для того, щоб розгрібати чиюсь брудну білизну, але з іншого боку щось підказувало, що міг і заглибитися в мою історію.Я так задумалася, що не помітила чоловіка, що стояв на шляху, і буквально врізалася у тверді груди. Куди в цей момент дивився Геррі, теж залишилося секретом. Заснув чи що?

Відскочивши убік, я здивовано подивилася на усміхненого в усі тридцять шість білих зуба демона.

- Доброго дня, - тремтячим голосом привітала ректора кращої академії Ізаріди. Блондин схилив голову у відповідь:

- Здрастуйте, Елері. Чудово виглядаєте. Як ваші успіхи?

- Все чудово, - я видавила усмішку і глянула Загіру за спину, розмірковуючи, як легше від нього втекти. Чоловік мій погляд помітив, але відпускати не поспішав:

- Я чув про те, що наявність прокляття в Годамн спростували. Вітаю, академію не доведеться закривати.

- Дякую. Я дуже рада, що мені не потрібно шукати нову роботу.

- Це справді хороша новина, - погодився демон з якимсь жалем: - Все ж таки хочу нагадати, що Голданарі з радістю прийме вас у свій колектив тільки-но ви вирішите змінити місце роботи.

- Ще раз дякую, містере ат Руа, я врахую це. Дозвольте запитати, чи ви приїхали до Дорайна чи знову намагаєтеся переманювати викладачів Академії Проклятих?