Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність - Ганна Корт

Після того як Юля втекла в мене сталася серйозна розмова з батьком який був невдоволений ні моїм, ні маминим учинком. 

—  Я казав тобі жінко не втручатися в їхнє життя!? А ти на томість зробила?  — голосив тато.

— А я все правильно зробила! Ця зміюка обдурювала нашого сина! Мені одразу вся ця історія не сподобалася! Я одразу запідозрила неладне й он як воно вийшло! — у відповідь кричала мама.

— А ти Антоне? Що ти нам про це скажеш? Може маєш здогадки як так вийшло? — запитує в мене батько склавши руки на грудях.

В мені накипіла лють і запитання батька прорвали дамбу давши їй виплеснутися на поверхню.

— Я скажу що ненавиджу тебе мамо. Ненавиджу за твій учинок! У нас з Юлею все було прекрасно доки ти не втрутилася! —  голосно кричу за що отримую дзвінкого ляпаса.

— Та як ти смієш мене винити у всьому? — з повними очима сліз запитує жінка, а я ще більше злюся.

Злюся на себе на неї на Юлю. На обличчі заходили жовна і я починаю кричати голосніше звинувачуючи маму у всіх гріхах. Коли втручається батько й штурхаючи виводить мене у двір.

—  Заспокойся кажу тобі! Припини матір винити ти винен не менше! Скажи мені от що краще, ти певен сам що Гришко тві син? — запитує батько серйозним тоном.

- Я вже не знаю,  — зізнаюся.

— Антоне я не знаю всього й не дуже добре знаю Юлю, але я знав її батька і за той короткий час що я мав змогу поспілкуватися з твоєю дружиною я побачив у ній його. І онука я теж на руках тримав і встиг помітити схожість з тобою. Тому от що я тобі скажу. Завтра поїдь до Юлі й зробіть повторний ДНК. Іноді в лабораторіях роблять помилки. Але завтра! Сьогодні вам обом потрібно охолонути, — кілька разів плеснувши мене по плечі тато повернувся у дім. 

Наступного ранку я позичив татову машину й поїхав додому. От тільки там я Юлі не застав. Одразу в голову прийшла думка що вона могла поїхати у  свою квартиру і справді на стоянці біля дому я одразу впізнав свій автомобіль. Я виїхав дуже рано хоч батьки й намагалися мене відмовити. 

Знайшовши двері з потрібним мені номером я почав у них дзвонити коли це не дало результату то я почав об них барабанити. Через хвилин десять двері відкрила сонна та розлючена Юля. Вона неохоче впустила мене до квартири й почала на мене кричати. Я слухав її, дивився на неї й мовчав. Я не знав що казати. Як виправдати свій учинок. І я не міг видати маму.

Мені було боляче знати що я завдав їй болю, боляче бачити її сльози й боляче почути її слова про те що увесь цей час ми виховували не нашого сина. Я побачив її страх такий подібний до мого і нарешті зрозумів що відчуваю і чого хочу.  Я нарешті побачив причину чому так довго мовчав.

Юля стала обличчям до вікна і тихо промовила.

— А що як він і справді не наш? Що як наш син зараз десь там не зрозуміло де і з ким, — по її голосу я зрозумів що дівчина плаче.

Я підійшов до неї ззаду, але так і не наважився торкнутись. 

— Я теж цього боюся. Ти питала чому, тому що я злякався. Я злякався що все ще було фарсом та грою. Злякався що втрачу тебе й сина до якого вже встиг не аби як сильно прикипіти.  Я кохаю тебе і ніщо у світі цього не змінить. 

Юля мовчить. Я стою поруч з опущеною головою Гришко лежить в колисці й белькоче на своїй дитячій мові щось нам не зрозуміле. Дівчина обертається до мене і я  бачу її заплакане обличчя від чого в середині все стискається.В цей момент хочеться себе убити від розуміння що причина цього — я і мій учинок.

— Їдьмо зараз лікарню і робимо повторний тест. Тільки цього разу перевірятимемо на батьківство обох. Можливо першого разу в лабораторії припустилися помилки? А що стосується нас. То мені потрібен час аби це все переварити та ухвалити правильне рішення.

— Добре я згоден. Якщо дозволиш я зберу Гришка, а ти поки підеш збиратися.

— Дякую, — відповідає Юля й виходить з кімнати.

Приїхавши до відповідного центру в нас беруть зразки ДНК. Називають суму та повідомляють що очікувати на результати потрібно буде чекати два тижні.

— Я поки поживу у своїй квартирі, — говорить Юля коли ми сідаємо в машину.

— Добре, якщо не заперечуєш я заберу Гришка сьогодні до себе, — пропоную їй у відповідь на що вона кивком голови дає згоду. 

Я підкидаю Юлю до її будинку й разом з Гришком їду до себе додому. Коли проходжу в порожню квартиру то відчуваю якусь порожнечу та намагаюся її ігнорувати. Я роблю звичні речі: купаю, переодягаю, годую та вкладаю на обід спатки малого. Після пробую попрацювати та нічого не виходить.  Після обіду  коли Гришко прокидається знову переодягаю його та годую.  На роботі я взяв відгул на ці два тижні пояснивши це тим що маю сімейні проблеми. 

Наступного дня мені подзвонила Юля й запитала чи не проти я що Гришко ще трохи часу побуде у мене. Я сказав що не проти. Так минув цілий тиждень. Увесь цей час я сам опікувався хлопчиком без сторонньої допомоги. І зізнатися чесно мені було страшенно важко. Але корисно. За цей час що син був мене я остаточно зрозумів що Гришко мій син! І байдуже на той аналіз! Кровне батьківство не таке й важливе. Важливо лише те що ти відчуваєш до дитини. Я люблю Гришка! А він мене. В ті моменти коли він називає мене тато, я ледь стримую сміх. Ці відчуття не можна описати словами їх можна лише пережити. І тепер я це ясно усвідомлюю.  

Єдиною проблемою тепер лишаються наші з Юлею стосунки яких вже, мабуть, і не має.  Я її сильно образив. Але я готовий будь-що спокутати свою провину. В серці все ще жевріє надія що все вдасться виправити. Залишилося лише дочекатися результатів тесту. Хоча я вже й так знаю його результат. 

Тепер я розумію що все що мені було потрібно аби стерти всі сумніви. Більше часу наодинці з сином. Ну що ж тепер вже маємо що маємо. Я отримав цінний урок на все життя.