Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
Я дістаю із бару червоне вино і прошу Алекса його відкрити. Цю пляшку я сама вибирала кілька днів тому, послухалася консультанта та купила те, що ще жодного разу не пробувала. Цікаво, чи я взагалі відчую смак алкоголю? У мене досі приголомшений стан, і ноги тремтять. Сідаю на стілець, спостерігаю за діями Алекса.
Він поводиться легко і невимушено, ніби нічого особливого не сталося. Швидко відкорковує пляшку, дістає кришталеві келихи і наливає у них вино глибокого рубінового кольору. Посміхається і здійснює круговий рух рукою, а потім втягує аромат напою.
Я аж посміхатись починаю! Він запам'ятав! Під виглядом Христини я розповідала йому, як треба куштувати вино. Не відразу накидатися на спиртне, а нюхати, спостерігати, пити, досліджувати.
— Мене копіюєш? — питаю. Вдячно киваю, коли Алекс простягає келих.
— Трохи, — грає він бровами.
Ми цокаємося і пробуємо вино. Насичений кисло-терпкий смак пробуджує рецептори, а від легкого фруктового запаху паморочиться в голові. Здається, я п'яна без жодного алкоголю, і зараз роблю лише гірше. Та яка різниця? Гуляти так гуляти.
— Чудове вино, — констатую. Алекс недбало киває у відповідь.
— Чому ти знову збрехала? — переходить він прямо до справи.
Я роблю кілька великих ковтків, виграючи трохи часу. Збрехати чи сказати правду? Вибір насправді складний, будь-який варіант загрожує поганими наслідками.
Дивлюсь на Алекса. Він зосереджений, від колишньої розслабленості не лишилося сліду. Швидко ж він змінюється!
Однак у його очах є щось нове. Якийсь вогник, він поки що тьмяний і малопомітний, але зір мене не обманює. Алексу важливо почути правду і нічого, крім правди.
А я хочу виговоритись. П'ять років тримати все в собі — це суворе випробування.
— Я закохалася в тебе через пару місяців після того, як уперше побачила, — тихо кажу. Знову за вином тягнуся, ніби воно може врятувати мене від перемоги чи поразки. — Мені хотілося привернути твою увагу, я всіма способами намагалася це зробити, але тобі було начхати! Ти відмахувався від моїх питань, невдоволено хмурився, коли я до тебе зверталась, загалом, ти був ще тим дурнем. Але мене це не зупиняло. Іноді ми навіть розмовляли, але це було винятком із правил. Навряд чи ти взагалі пам'ятаєш наші розмови ... Коротше, я по вуха в тебе закохалася і розповіла про це своїм найкращим подругам. Свої почуття я виплескувала у вірші та малюнки у щоденнику. І потім одного прекрасного дня подруги показали мені відео, на якому ти гортаєш мій щоденник і голосно іржеш. Вони сказали, що ти над моїми почуттями глузуєш…
Я судорожно зітхаю і доливаю вина. Воно смачне, консультант мене не обдурив.
— Тоді мені було дуже боляче. Та ти й сам можеш собі це уявити — перші почуття в такому віці завжди дуже гостро сприймаються. Здається, що майбутнього немає і що ти більше ніколи не закохаєшся, і тебе ніхто не полюбить, і взагалі кінець світу не за горами, — я хрипко сміюсь. Нині ті переживання сприймаються зовсім інакше. Наївними вони були, максималістськими, відірваними від реальності.
— Я не знав.
— Не сумніваюся. Ти навіть не попрощався зі мною, коли поїхав за кордон, — звинувачуючим тоном говорю я. Ця рана ще не загоїлася. Він нічого мені не сказав, його не було аж п'ять років!
— Це було спонтанне рішення.
— Виправдовуєшся? — хмикаю я.
— Ні. Якби мій від'їзд був запланований, я б поговорив з тобою, — заявляє він. Сподіваюся, не бреше.
— Це вже не важливо… Коротше, я була шокована, коли дізналася, що ти повертаєшся додому. Старі почуття знову воскресли, серце занило, і мені на думку прийшов безглуздий план. Я вирішила тебе спокусити. Ось і все, Алексе.
Нервово усміхаюся і кидаю на нього короткий погляд. Його брови зведені до перенісся, обличчя трохи розгублене.
— І тому ти збрехала, що більше не незаймана?
— Так, — просто відповідаю я. — Якщо в тебе такі загони в голові, то треба було їх обминути.
— Ти постійно брешеш, — хитає він головою.
— Про Макара я говорила правду. Я хотіла зайнятися з ним сексом, але не змогла… Тебе згадала… А в інших випадках моя брехня була потрібна лише для того, щоб ти не дізнався про мої почуття. Я теж людина, і вдруге закохатися без відповіді — це несправедливо і дуже боляче.
Тиша лоскоче натягнуті нерви. Алекс мовчить, тре пальцями перенісся, а я п'ю вино. Від сказаних слів на серці виникає тяжкість.
Ось зараз Алекс мене відштовхне, і все скінчиться. Але я хоча б дізналася, як це — бути з коханою людиною.
Я ні про що не шкодую.
— Як тобі вино? — раптом питає Алекс, киваючи на порожній келих.
— Добре, — заїкаючись, відповідаю я.
— Згоден. Я таке раніше не пробував. Сама вибирала?
— Консультант допоміг. А що? Я можу розповісти, як вибрати найсмачніше вино, я в цьому трохи знаюся.
— Не треба. Краще разом у винний магазин сходимо, і ти мені все поясниш на місці.
Дихання перехоплює, а серце готове розірватись від щастя! Це означає, що у нас буде наступний раз? Нічого не закінчилося… Невже Алекс дає нам шанс?