«І бачив я звірину...» - Віктор Васильович Савченко
Після цього «змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.» Починалася епоха сатанинства в земному світі. На одній шостій суші неподільно вже панувала звірина. Слово «воювати» — тут не метафора. Згадаймо вказівку Леніна за номером 13666/2 від 01.05.1919 р., у якій наказується: «…Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно (підкреслення Леніна) и повсеместно. И как можно больше…»
Стародавній егрегор зла, що витає над людством з незапам’ятних часів, бачив у христовій вірі найлютішого свого ворога. Християнство-бо руйнує основу, на якій тримається егрегор «око за око, зуб за зуб». Першим виконавцем цього егрегора був цар Ірод. Убивство ним чотирнадцяти тисяч немовлят міста Віфлеєма, поміж яких мав бути й Месія, сповідувало дві мети — земну і астральну. У біблійному пророцтві сказано про прихід царя іудейського, тобто альтернативного до існуючого. Тому Ірод, довідавшись про народження Ісуса, пішов на такий жахливий злочин. Але головний мотив — астральний. У земний світ було висіяно зернину, яка, визрівши, дасть плід віри для всього людства. Віри, якій у майбутньому судилося заповнити сутності людей новим змістом, тобто витіснити з них сатанинство Самаеля.
Перед Леніним стояло складніше завдання. Адже зерно проросло, дало насіння, яке розвіялося по всьому світу і зійшло в душах людей. Тобто Ленін воював не з першопричиною, а з наслідком. Але обоє: і цар Ірод, і перша голова радянської звірини вели боротьбу з Богом.
Однаковою мірою вони були й покарані. Ірод помер страхітливою смертю в Ієрихоні — був з’їдений живцем червою. Ленін також конав у жахливих муках. Ось свідчення: «Інтернаціоналісти цілодобово несли варту довкола розкішного двоповерхового особняка, колишнього заміського палацу князя Сергія Олександровича в Горках. Морозної різдвяної ночі 1923 р. вони почули страшне виття, що долинало прямо з-під будинку. Була глибока ніч, у небі світив повний місяць. Клацнувши затворами своїх випробуваних австрійських карабінів, вартові стали сходитися на те виття, вирішивши, що до особняка підійшли з лісу вовки. Але вовків не було. На заскленій веранді першого поверху у кріслі-каталці сидів Ленін, одягнений у тілогрійку й валянки. Підвівши виснажене обличчя до місяця, він тужно й дико вив. Злий дух гукав до своїх побратимів у космосі, благаючи випустити його на волю.» (І.Буніч).
А за рік по тому, у січні 1924 р., робітники копали котлован під тимчасовий мавзолей. Ломом була пробита каналізаційна труба, але пробоїну у лютий мороз не помітили. Та вже з відлигою труба лопнула, заливши нечистотами мавзолей. Церковники, довідавшись про це, казали: «По мощах і єлей».
Якщо у Леніна була партія більшовиків, то в Ірода — релігійна організація, секта, члени якої вважали Ірода месією і які діяли у спілці з фарисеями. Вони називалися іродіанами і обслуговували царську династію. Іродіани цькували Христа і після смерті Ірода І Великого. Спровадження Ісуса на Голгофу, як і подальше переслідування християн фарисеями, відбувалося під впливом партії Ірода.
У зв’язку з семи головами змія звертає на себе увагу таке. Династію Іродів складали сім царів, а саме: Ірод І Великий — батько, Ірод Архелай — син, Ірод Агріппа ІІ — син, Ірод Антипа — син, Ірод Агріппа І — онук, Ірод Філіпп І — син, Ірод Філіпп ІІ — син. Правління їх припадає на роки найбільшої активності Темного сателіта, коли тваринна складова людської сутності отримала найбільше сприяння для свого розвитку (див. розділ «Темний сателіт (Орб)», графіки 1, 2) Перефразовуючи Івана Богослова, можна сказати, що жінка тоді була одягнена в місяць, а стояла на сонці. Тому й ім’я Ірода, як і Калігули та Нерона, стало символом звірства для всього людства.
Ось факти неймовірної жорстокості, що їх зафіксувала історія. Ірод І Великий убив трьох своїх синів, дружину Маріамну, тещу Александру і ще багато родичів. Винищив усіх до одного представників попередньої династії Хасманеїв. Убив у Віфлеємі чотирнадцять тисяч дітей, віком до двох років. Багато разів і жорстоко придушував повстання. Усе життя цього правителя означене великою кров’ю.
Це була, так би мовити, перша голова тогочасної звірини.
Ірод Архелай, перекладається, як «начальник народу» (Сталіна — другу голову нинішньої звірини називали «батьком народів»), нічим не відрізнявся від Ірода Великого. По суті це було його продовження. На свято Пасхи убив 3000 іудеїв у храмі й місті. За цей та інші злочини Рим запроторив його до в’язниці, де він і помер.
Ірод Агріппа ІІ, перекладається, як людина, котра при своєму народженні причиняє біль. За його правління ув’язнили апостола Павла.
Ірод Антипа — правив четвертою частиною Іудейського царства (Галілеєю та Персеєю). Відомий як украй розбещений. Забрав у Ірода Філіппа І, брата свого, дружину Іродіаду — онуку свого батька і сестру Ірода Агріппи І. Тобто це було кровозмішання. За намовлянням Іродіади велів обезглавити Івана Хрестителя, який засуджував цей шлюб. Відомо, що Пілат послав до нього Христа перед розп’яттям. Ірод Антипа багато розпитував у Сина Божого, адже йому були відомі події у Віфлеємі, але Ісус не відповів на жодне з його запитань. За домагання царського трону імператор Риму Калігула зіслав його й Іродіаду в м. Ліон у Галії (Франція), де вони провели решту життя у бідності.
Ірод Агріппа І убив мечем апостола Іакова, сина Заведея. Хотів був убити й апостола Петра, та йому щось завадило. Жорстоко переслідував християн. Помер, як і його дід, у великих муках — був з’їдений червою. То була якась внутрішня хвороба, яка тривала всього чотири дні.
Ірод Філіпп І — син Ірода Великого від Маріамни, доньки першосвященика Симона. Був одружений з Іродіадою (сестрою Ірода Агріппи І), яка кинула його та взяла кровозмішальний шлюб з другим своїм дядьком Антипою. Філіпп І великої влади не мав.
