Замкнена кімната - Пер Валє

Він почав з банків, знаючи з досвіду, що на них доведеться згаяти багато часу. Щоправда, в Швеції банкові вклади не тримають у великій таємниці, але розвелося надто багато фінансових установ, а крім того, проценти дуже низькі, тому дрібні клієнти воліють тримати свої. заощадження в банках сусідніх держав, особливо в Данії.

Мартін Бек навіть не клав трубки.

Дзвонять з поліції. Йдеться про такого й такого, адреса така або така, особистий номер такий і такий. Чи він не відкривав у вас рахунку й чи не було в нього абонементної скриньки?

Запитання просте, та поки всіх обдзвониш… До того ж п'ятниця і кінець робочого дня. Раніше, ніж після неділі, відповіді не надійдуть.

А ще треба подзвонити до лікарні, де лежав Сверд, але з цим можна почекати до понеділка.

Його робочий день також закінчувався.

А в Стокгольмі в цей час панував цілковитий хаос. Поліцію охопив шал, натовпи людей були в паніці.

Та Мартін Бек не знав цього. З усієї Північної Венеції, крізь його вікно видно було тільки огорнене чадом шосе і промислові комплекси, і цей краєвид-здавався йому гіршим і гидкішим, ніж звичайно.

О сьомій Мартін Бек усе ще сидів у своєму кабінеті, хоч робочий день закінчився дві години тому й він нічого вже не зробить для слідства.

Сьогоднішні наслідки були мізерні. Найвідчутніший з них — мабуть, червона пружка на вказівному пальці правої руки, яким він крутив диск телефону.

Наостанці він пошукав у книжці номер телефону Реї Нільсен. Ось її прізвище, фах не вказаний. Він уже хотів подзвонити, коли похопився, що не знає, про що її спитати, принаймні з приводу Сверда.

Отже, він дурив себе, що має до неї службову справу.

Він просто хотів переконатися, чи вона вдома, і поставити їй дуже немудре питання:

— Чи можна зайти до вас?

Мартін Бек зняв руку з апарата й поклав телефонні книжки на місце.

Потім прибрав на столі, викинув непотрібні папери й поскладав олівці.

Все це він робив неквапом, докладно і примудрився розтягти прибирання на цілих півгодини. А ще півгодини морочився з поламаною кульковою ручкою, поки вирішив викинути її в кошик зі сміттям.

Будинок поліції ще не спорожнів, Мартін Бек чув, як десь поблизу голосно сперечалися про щось двоє його колег.

Його нітрохи не цікавило, про що вони розмовляють.

Вийшовши на вулицю, він рушив. до станції метро «Мідсуммаркрансен». Йому довелося довго чекати на зелені вагони, зовні охайні, а всередині сплюндровані — сидіння порізані, ручки повідкручувані й поламані.

Він вийшов у Старому місті й подався додому.

Уже перебравшись у піжаму, він пошукав у холодильнику пива і в буфеті вина, хоч знав, що їх там не було. Потім відчинив коробку російських крабів, зробив собі два бутерброди й витяг пляшку мінеральної води. Попоїв. Вечеря як вечеря, навіть непогана, проте дуже йому було сумно пережовувати її самому. Щоправда, позавчора було так само сумно, але тоді він не переймався цим.

Нудьгуючи без діла, він ліг у ліжко і взяв одну з багатьох ще не прочитаних книжок. Це була белетризована історія битви в Яванському морі. Автор — Рей Паркінс. Він її швидко прочитав і дійшов висновку, що це погана книжка. Навіщо її було перекладати? Цікаво, яке видавництво? «Норстедтс». Дивно.

Семюел Еліот Морісон у своїй книжці «Війна на двох океанах» на дев'яти сторінках написав про. це більше й докладніше, ніж Паркінс на двохстах п'ятдесяти семи.

Засинаючи, Мартін Бек думав про макарони з м'ясною підливою. І усвідомив, що чекає завтрашнього дня з якоюсь приємною надією.

А оскільки ця надія не мала під собою підстав, субота й неділя здалися йому нестерпно нудними. Вперше за багато років він не знаходив собі місця, йому здавалося, ніби його замкнуто в кімнаті. Він не зміг усидіти вдома і в неділю навіть прогулявся на катері до Марієфреда, але йому не полегшало. І надворі він мав таке почуття, ніби сидить замкнений. Щось у його житті грунтовно зіпсувалося, і він не хотів більше з цим миритися. Дивлячись на інших людей, Мартін Бек здогадувався, що багато з них опинилися в такому самому становищі, як він, але не усвідомлюють цього чи бояться усвідомити.

Під ранок у понеділок Мартін Бек знов їхав верхи. Гіто був схожий на. Карадіна й тримав у руках автоматичний пістолет сорок п'ятого калібру, а коли Мартін Бек виконав свій жертовний ритуал, до нього підійшла Рея Нільсен і спитала: «На якого біса ти це зробив?»

Прийшовши на роботу, він знов узявся до телефону.

І почав з онкологічної клініки. Йому довго довелося дзвонити, поки він отримав відповідь, яка не багато йому допомогла.

Сверд ліг до лікарні в понеділок шостого березня. Але другого ж таки дня його направили в інфекційний відділ седерської лікарні.

— Чому?

— На це тепер не. так легко відповісти, — мовила секретарка, що нарешті знайшла в реєстраційних журналах прізвище Сверда. — Мабуть, був не наш хворий. Історії хвороби немає, тільки примітка, що він має направлення від приватного лікаря.

— Від якого саме?

— Якогось доктора Берглунда, терапевта. Ось я знайшла направлення, але нічого не можна прочитати, ви знаєте, як лікарі пишуть. І ксерокопія погана.

— Адреса також нерозбірлива?

— Адреса лікаря? Оденгатан, тридцять.

— От бачите, щось таки прочитали, — сказав Мартіні Бек.

— Прочитала штамп, — коротко мовила секретарка. Автоматичний голос у апараті відповів, що доктор Берглунд не приймає до п'ятнадцятого серпня.

Ну певне, зробив собі відпустку.

Але Мартін Бек не мав бажання чекати понад місяць, щоб довідатися, на що хворів Сверд.

Він подзвонив у Седер. У величезній седерській лікарні телефони були завжди зайняті, і він згаяв майже дві години, поки з'ясував, що Карл Едвін Сверд справді лежав в інфекційному відділенні у березні, а саме: з вівторка сьомого до суботи, вісімнадцятого, після чого, мабуть, його виписали додому.

Але з яким висновком: що він здоровий чи смертельно хворий?

На це запитання йому ніяк не щастило отримати відповідь: завідувач відділу був зайнятий і не міг підійти до телефону. Доведеться відкласти роботу й самому поїхати туди.

Мартін Бек узяв таксі і, поблукавши трохи по лікарні, знайшов потрібний коридор.

Ще через десять хвилин він опинився в кабінеті лікаря, який повинен був знати все про стан здоров'я Карла Едвіна Сверда.

Це був чоловік років сорока, невисокий, волосся темне, очі непевного кольору — сіро-блакитні із зеленими і ясно-брунатними цяточками. Поки Мартін Бек шукав по кишенях сигарет, яких там не було, лікар надів окуляри в роговій оправі