Замкнена кімната - Пер Валє

— Панове, він зараз буде тут. Ви готові?

Гунвальд Ларсон щось буркнув, а Ренн відповів знехотя:

— Еге.

Він добре знав, що йому і Гунвальдові Ларсону призначена роль глядачів. Бульдозер страх як любив виступати перед публікою, а сьогодні в нього бенефіс. Він був не тільки виконавець головної ролі, а й режисер, і разів із п'ятнадцять пересунув стільці інших дійових осіб, поки вони його вдовольнили. Він усівся на чільному місці, в кріслі за письмовим столом, Гунвальда Ларсона посадовив у кутку біля вікна, Ренна — праворуч від столу, а стілець для Маурітсона поставив навпроти себе, але далеченько від столу.

Гунвальд Ларсон колупав у зубах зламаним сірником і понурим поглядом міряв літнє вбрання Бульдозера веселих тонів: гірчичного кольору костюм, сорочку в блакитну й білу смужку і краватку з зеленими ромашками на рожевому тлі.

У двері постукали, й до кабінету ввели Маурітсона.

У нього вже й так було неспокійно на душі, а тепер він зовсім занепав духом, коли побачив у Бульдозеровій кімнаті знайомі обличчя. Їхні міни не віщували нічого доброго.

Той високий білявий поліцай — Ларсон чи як там його звати, — здається, заповзявся на нього з першого ж таки дня, а другий, з червоним носом, — завжди такий понурий, але що й Бульдозер, який був привітний, мов різдвяний гном, коли вони бачились востаннє, тепер дивився на нього вовком, — це вже гірше.

Маурітсон сів на стілець, на який йому показали, оглянувсь і привітався:

— Добрий день.

Ніхто до нього не озвався, і він повів далі:

— У документі, який ви мені дали, пане прокуроре, нічого не сказано, що мені не можна виїздити з міста. І взагалі, настільки я розумію, в нас не було такої домовленості.

Бульдозер звів брови, і Маурітсон квапливо додав:

— Але, звичайно, я до ваших послуг, коли можу чимось допомогти.

Бульдозер нахилився вперед, поклав руки на стіл і сплів пальці. Хвилину він мовчки дивився на Маурітсона, тоді, почав скрадливим голосом:

— Он що, пан Маурітсон до наших послуг. Вельми люб'язно з вашого боку, але нам більше не треба ваших послуг. Ні, тепер наша черга зробити вам послугу. Адже ви були з нами не зовсім щирі, правда? Нам здавалося, що вас через це мучить сумління, тому й узяли на себе клопіт улаштувати цю приємну зустріч, щоб ви, пане Маурітсон, спокійно, без поспіху скинули цей тягар зі своєї душі.

Маурітсон розгублено глянув на Бульдозера.

— Я не розумію… — почав він.

— Не розумієте? Може, взагалі не відчуваєте потреби скинути тягар з душі?

— Я… я не розумію, який тягар.

— Он як. Ну, а коли я вам натякну, що йдеться про минулу п'ятницю?

— Про минулу п'ятницю?

Маурітсон неспокійно забігав очима й засовався на стільці. Він глянув на Бульдозера, на Ренна, тоді знов на Бульдозера, зустрівся з холодним поглядом блакитних, як порцеляна, очей Гунвальда Ларсона і врешті похилив голову. Ніхто не озвався, аж поки Бульдозер знов почав:

— Так, про минулу п'ятницю. Невже ви так швидко забули, що робили того дня? Дев'яносто тисяч крон — не дрібничка. Чи як ви гадаєте, пане Маурітсон?

— Які ще дев'яносто тисяч? Я нічого не знаю.

Голос у Маурітсона став трохи бадьоріший, тому Бульдозер повів далі вже не таким скрадливим тоном, як досі:

— Отже, ви не знаєте, про що йдеться?

Маурітсон похитав головою:

— Ні, не знаю.

— Може, мені висловлюватись ясніше? Ви цього хочете?

— Так, будь ласка, — покірно мовив Маурітсон. Гунвальд Ларсон випростався й сердито сказав:

— Годі блазнювати! Ти дуже добре знаєш, у чім річ!

— Авжеж, знає, — добродушно сказав Бульдозер. — Пан Маурітсон тільки хоче показати нам, як він уміє викручуватись. Адже годиться трохи покомизитись. А може, він такий несміливий, що йому важко знайти потрібні слова?

— Коли він продавав своїх спільників, то йому слів не бракувало, — сердито мовив Гунвальд Ларсон.

— Нічого, зараз побачимо, — сказав Бульдозер. Він подався вперед і пронизав Маурітсона очима: — Отже, ти хочеш, щоб я висловився ясніше? Гаразд, скажу ясніше. Ми добре знаємо, що, ти минулої п'ятниці пограбував банк на Горнсгатан, і дарма тобі відмагатися, ми маємо докази. Вже саме пограбування — тяжкий злочин, проте, на жаль, на ньому не скінчилося, отже, ти вгруз по самі вуха. Звичайно, ти можеш сказати, що на тебе напали й що ти не хотів нікого вбивати, але факт залишається фактом, мертвого не воскресити.

Маурітсон зблід, на лобі в нього заблищали крапельки поту. Він розтулив рота, хотів щось сказати, та Бульдозер перебив йому:

— Думаю, ти розумієш, що на твоєму місці викручуватись немає сенсу. Найкраще для тебе — не відмагатися. Тепер тобі ясно?

Маурітсон похитав головою, хапаючи ротом повітря, і нарешті видушив із себе:

— Я… я не знаю… про що ви говорите. Бульдозер підвівся й почав ходити по кабінету.

— Ось що, голубе, я безмежно терплячий, але не зношу, коли людина дурна як пень.

Його тон свідчив, що навіть у безмежної терплячості є край.

Маурітсон усе хитав головою, і Бульдозер, походжаючи з урочистою міною по кабінеті, повів далі:

— Мені здається, я висловився досить ясно, проте можу ще раз сказати: ми знаємо, що ти був у банку на Горнсгатан, що ти вбив клієнта того банку й що тобі пощастило прихопити з собою дев'яносто тисяч крон. Все це нам відомо, і тобі нема сенсу відмагатися. Навпаки. Якщо ти перестанеш викручуватись і признаєшся, то це тобі врахують, звичайно, до певної міри. Отже, найкраще буде, коли ти розкажеш поліції, як усе відбувалося. Потім — де ти сховав гроші, як і куди подався з місця злочину і хто твої спільники. Ну, тепер тобі ясно?

Бульдозер скінчив прогулюватись і знову сів до столу. Він відкинувся на спинку крісла й подивився спершу на Ренна, а тоді на Гунвальда Ларсона, ніби чекав від них оплесків. Ренн просто слухав зі скептичною міною на обличчі, а Гунвальд Ларсон колупав пальцем у носі і взагалі не слухав. Бульдозер, сподіваючись від них захвату цим взірцево стислим і психологічно виваженим монологом, розчаровано подумав: «Перли перед свиньми» — і знов обвернувся до Маурітсона, який дивився на нього спантеличено й водночас злякано.

— Але я нічого цього не робив! — палко сказав він. — Яке пограбування банку? Я нічого не знаю!

— Досить теревенити. Чув, що я сказав: ми маємо докази.

— Які докази? Я не грабував ніякого банку і нікого не вбив. Безглуздя якесь.

Гунвальд Ларсон підвівся, зітхнув і став біля вікна.

— Нема чого з ним панькатися, — кинув він