Практика з некромантії. Виживуть (не) всі - Софія Чар

Це метання не залишилося таємницею для рудого, який різко ляснув долонею по підлокітнику свого крісла.

– Досить! Мені потрібна її допомога і перестань надумувати всіляку погань. Чи я помилився і ти все ж таки не така розумна, як мені здавалося? Я не одну тисячу років очолюю компанію, яка забезпечує порядок у світах, що за кровожерливі підозри?

Підібгавши губи, жінка підняла до нього похмурий погляд. Так, вона вже не перший рік працювала під його егідою, але біда. Його самого вона знала не більше як тиждень.

– Цілком обґрунтовані підозри. Якщо історія не бреше – вона досить могутня і така істота цілком може стати для вас більмом на оці, – відверто помітила химера.

– Або союзником. То що, укладаємо угоду? – Провокаційно уточнив він, простягнувши до співрозмовниці відкриту долоню.

На цей раз відповідати Анна не поспішала. Уважно вивчивши запропоновану їй руку допомоги, Барс скривилася, не виявивши на ній ні шипів, ні гострих пазурів.

– Я знайду Принцесу і скажу їй про твоє бажання зустрітися з нею. Я скажу хто ти й чим займаєшся, але брехати, зображуючи твою добру знайому – не стану. Чорт, як ти собі це уявляєш, я навіть твого імені не знаю!

Пирхнувши, Анна різко піднялася на ноги, і кілька разів пройшлася туди-сюди перед кріслом не в змозі залишатися на місці. Втім, погляд ні-ні та ковзав до руки, один потиск якої міг врятувати всіх тих, кого вона знала. І зараз тільки від неї залежало, як вони з'являться і житимуть: як гнані виродки або повноправні члени суспільства.

– Добре, скажи, що мене звати Адаріам, – несподівано поступливо запропонував він.

Так несподівано, що Барс навіть завмерла, припинивши метатись туди-сюди.

– Це ж брехня?

– Брехня, – не став відпиратися рудий. – Моє справжнє ім'я не викличе в неї довіри. Свого часу я належав до опонентів Принцеси.

– А зараз рвешся у друзі? – іронічно посміхнулася Барс.

Варто було б замовкнути, вона чудово розуміла, що поводиться занадто вільно, але рудий чомусь її не осаджував і це було погано. Власні гальма у тих, хто назвався сторожем міжсвіту, працювали погано.

– Часи змінюються. Мені потрібна її допомога, а їй – моя. Ну то що, зустрічі бути?

Вкрадливий тон звучав дуже спокусливо, присипляючи уважність, схиляючи до ствердної відповіді. Цієї хвилини Анна особливо чітко зрозуміла, як цей чоловік зміг заснувати настільки серйозну та стійку організацію.

– Принцеса дізнається, що голова гільдії вартових Адаріам бажає з нею зустрітися і зробити пропозицію співпрацювати.

– А як щодо дорогого знайомого?

Губи рудого здригнулися в усмішці, але цього разу Барс не стала зображати ґаргулью і відповіла йому такою ж легкою посмішкою.

– Адже у нас угода, а угода передбачає торг.

– Значить я теж можу поторгуватись і виступити на захист химер лише у світах, підвладних юрисдикції компанії? – Провокаційно уточнив він.

– Це можна, але тоді за якість озвученої мною послуги я не ручаюся.

Нахабно. Нахабно навіть для Барс і жінка чітко розуміла, що крига під ногою небезпечно затріщала, погрожуючи ось-ось розійтися в сторони й тоді її поглине темна безодня. Але маска Анни залишилася такою ж незворушно та люб’язною з легкою ноткою шахрайства. Своїх слів назад вже не взяти, та й не стала б.

Піднявши голову, Адаріам несподівано розреготався, зобразивши подобу неспішних оплесків.

– Тепер я розумію, тепер я чудово розумію, за що тебе хочуть убити, – відсміявшись, промовив він і підвівся з місця. – Що ж, сьогодні твоя нахабність мене повеселіла, Анно і я навіть готовий поступитися. Ти не раз доводила, що твоя нерозсудливість часом не має меж, тільки результат. Але краще такі експерименти не повторюй. Не всі такі терплячі, як я.

Глибоко зітхнувши, чоловік знову простяг руку Барс і цього разу вона не стала сахатися й відповіла міцним рукостисканням.

– Я врахую.

Стримано посміхнулася вона, буквально чуючи тріск крижинок, скованих морозом. На цей раз пощастило і лід під ногами не пішов тріщинами. Схоплений холодом, він зміцнів і по ньому жінка змогла піти твердим кроком, відчуваючи як ця крижана опора дзвенить під підборами. Не такого ґрунту вона шукала, але зараз була рада йому як ніякому іншому.

Залишалося тільки не схибити, вижити й знайти принцесу. І все якнайшвидше.

«Тримайся, прорвемося!» – уперто зчепивши зуби, подумала Анна, пірнаючи в ліфт.

Попереду було найважче випробування – пережити розмову з братом.