Практика з некромантії. Виживуть (не) всі - Софія Чар

Гул голосів, що ще мить тому заповнював залу затих миттєво, наче по чарівному слову. Безліч поглядів: недовірливих, здивованих і навіть трохи зляканих, вп'ялися у високу постать химери. Мало хто бачив голову компанії в житті й нікому вже точно не спало б на думку брехати про таке…

Нікому, крім найбезсовіснішого створення у світі – химери.

«Тепер мені кінець…» – мабуть, надмірно натхненно подумала жінка і, обдарувала наостанок присутніх посмішкою, перш ніж просто вийти із зали, від якої встигла зробити три кроки.

– Анна Барс, леді сант Танар?

Безликий голос, що пролунав за її спиною, змусив химеру завмерти.

«Швидко...» – відсторонено подумала вона і, мимоволі стиснувши долоні, озирнулася.

– Так?

Той, хто говорив, належав до особистої охорони голови компанії, безликих. Істоти були особливо непримітним. Риси їхніх облич губилися, голос затирався у спогадах нерозбірливим пошептом і всі постаті розсипалися, як тонкий попіл горілого паперу.

– Вас просять.

– Йду.

Кивнувши, жінка відвернулася від безликого, щоб стрімким кроком попрямувати до ліфта, відчуваючи, як трохи тремтять долоні. Ні, вона за себе не боялася. Таку-сяку волю їй і справді дали, та й порятунок Принцеси був особливо важливим для їх дорогого начальника. Але що, якщо він відмовиться підтримувати їх у тому, що стосувалося інших химер? Зробити їх із Кіраном винятками набагато легше, ніж продовжувати гнути лінію, яка й без того принесла чимало проблем.

Кабінет високого начальства, як і належало, був облаштований десь під небесами. Встигнувши навіть трохи занудьгувати в ліфті, Анна стрепенулась тільки коли стулки з тихим шелестом роз'їхалися в сторони, відкриваючи несподіваний краєвид. Очікуючи опинитися в офіційному кабінеті, Барс на мить навіть здивувалася, спершу помітивши величезне панорамне вікно, перед яким стояло кілька глибоких крісел та низький дерев'яний столик.

І все.

Трохи насупившись, Анна обережно зробила крок на блискучий паркет, оглядаючись. Крім цього небагатого гарнітура у величезній кімнаті більше не було нічого.

– Мінімалізм процвітає, – хмикнула жінка і відразу скривилася.

Як і варто було очікувати, результат рівняння в якому поєднувалися величезна кімната і відсутність меблів була луна. Неголосно вимовлені слова розлилися по кімнаті, кілька разів повторившись, викликаючи в химери невдоволену гримасу.

«Паскудство…» – подумки підбила підсумки жінка і повільно зробила крок вперед.

Стук підборів повторився, загуркотів багаторазово, затихнувши лише за кілька секунд після того, як Барс зупинилася біля крісел. Порожніх. Хіба що в одному стояла пляшка, один вид якої викликав у жінки тихий смішок.

Віскі, коньяк, навіть пиво на худий кінець, але ніяк не чай.

– Підходиш до всіх з одним мірилом… – вкрадливий голос за спиною пролунав тихо і до зубного скреготу знайомо, хоча вона чула його лише один раз.

І, що найгірше, він не давав луни!

– Захоплююсь моральною стійкістю дорогого керівництва, – обернувшись, жінка дуже яскраво зобразила захоплення.

Судячи з того, як із темряви капюшона посміхнулися – гру оцінили, але не перейнялися. Не стали навіть знову лізти в дурну голову химери. Не інакше як задля різноманітності.

– Поясниш? – хмикнув він, неспішно порівнявшись з жінкою.

Не дивлячись на те, що світла з величезного вікна було більш ніж достатньо, щоб розігнати будь-яку тінь, тінь від капюшона і не думала зникати, і половина обличчя начальника так і залишилася прихована. Зате розкішне руде волосся спалахнуло червоним золотом, якому позаздрила б будь-яка жінка. Може б замилувалася і Барс, але зараз її думки були зайняті трохи іншим.

– На химер відкрили справжнє полювання, а ти дав мені свободу дій, – припинивши блазнювати, скривилася Анна.

Не зважаючи на гостру нотку небезпеки, вона пам'ятала, що рудий дав їй у руки козирну карту авансом. Не прийняти її жінка не могла, хоч і підозрювала, що розплата може бути серйозною, навіть непосильною. Але це буде пізніше, а поки що варто було взяти від цієї карти все, що могла.

Знизавши плечима, чоловік знову посміхнувся.

– А ви знову вирішили врятувати всіх?

– Так, вирішили. Ми – вартові, ми повинні захищати тих, хто цього потребує. Проти нас, химер повстали всі. Всі, хто тільки може стверджують, що ми чудовиська. На нас полювали, нас убивали, тільки-но голови до стінок як трофеї не прибивали. Зрозуміло, химери зривалися, химери захищалися і химери ставали тими, ким ви нас виставляєте. Чудовиськами.

Постійні нападки на химер щоразу зачіпали в душі струну, що відкликається глухим болем. Ось і цього разу Анна не стрималася і, спалахнувши, різко розвернулася до рудого, зустрівшись з ним поглядом.

Чоловік не припиняв посміхатися, але очі, яких за ідеєю жінка не мала б роздивитися в тіні, дивилися чіпко і серйозно.

– І ти готова ризикнути навіть своїм становищем заради загального блага?

Трохи подавшись уперед, тихо уточнив він, допитливо розглядаючи розгніване обличчя жінки перед собою. Питання було підступним і дуже небезпечним, враховуючи, хто його ставив, але Барс не вагалася ні хвилини.

– Готова.

Голос пролунав чітко і хльостко, без тіні сумніву. Вона ризикувала втратити все, але її голос чули та слухали. Зараз вона ризикувала своїм життям, ризикувала всім, але на іншій частині терезів були ті, чиї голоси не чули. Ті, хто вже з'явився, невідомі покинуті діти, які вперше побачили світ, у якому вони нікому не потрібні, юнаки та дівчата, з похмурим поглядом старих людей. Ті, хто вже сповна скуштував страх, огиду та злобу забобонів. Вічний тиск, що згинає втричі криками звідусіль: «чудовисько!». Щоразу, рік у рік, поки не приходить зрив.

Звідки пішла ця ненависть? Чи були химери насправді шалені від народження, чи такими їх зробила доля? Вчені не знали. А ось Барс із Кіраном за багато років життя встигли побачити чимало химер. І тих, хто був заляканий, і тих, хто збожеволів від постійних принижень і гонінь. Коли ти раз по раз намагаєшся будувати життя, яке з твоїх рук рвуть – складно не збожеволіти, складно не почати мститися за втрачене майбутнє.