Той, хто вбиває - Кріс Тведт

— Ні...

— Що — ні?

— Шукай собі іншого адвоката, Юсефе! Я більше не збираюся нічого для тебе робити.

Юсеф поволі осів на стілець.

— Я щось не дуже розумію, — сказав він за якийсь час. — Що не так? Чого це ти відступаєшся від мене? Таке враження, ніби це тобі, а не мені вліпили чотирнадцять років.

— Чому відступаюся? Бо ти зґвалтував мою кохану жінку, — процідив я крізь зуби.

Він отетеріло глянув на мене.

— У моїй голові не вкладається, як ти міг повірити тій дурні! Я ж казав, вона звела на мене наклеп!

— Не старайся!

— Ти втягнув мене в це лайно, тобі й витягати.

— Себе вини, Юсефе, не мене...

Юсеф повільно похитав головою, аж чорний з лиця від гніву.

— Кажи собі, що хочеш, Бренне, але в суді ти дров наламав. Я попереджав, що не варто викликати свідком Геллє, але ж ти в нас наймудріший, ніхто не сміє тебе повчати.

— Ти забув, чим усе почалось, Юсефе.

— Ти ж навіть не поговорив з нею наперед, правда ж? Я думав, кожний жовторотий правник знає, що зі свідками треба зустрічатися заздалегідь.

Я встав.

— Шукай іншого адвоката, Юсефе. Більше не хочу мати з тобою до діла. Сподіваюся, апеляційний суд вліпить тобі цілу двадцятку!

Я повернувся іти, та не встиг ще й за клямку взятися, як він накинувся на мене. Однією рукою схопив ззаду за куртку, притиснув обличчям до стільниці, а другою заломив мою руку за спину.

— Дійшло нарешті, — простогнав я.

Юсеф загнув руку ще вище, аж до лопаток. Біль був нестерпний.

— Я зламаю тобі руку, якщо ти не сядеш і не помовчиш хоч трохи!

— Добре-добре, — хапав я ротом повітря.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Ну просто як колись у дитинстві хлопчаками.

— Я не збирався тебе калічити, — спокійно сказав Юсеф Мардал. — Але ж ти не захотів мене вислухати.

— Уже слухаю.

— Не дивись на мене так, — раптом знову вибухнув він роздратуванням. — Я, знаєш, не впаду мертвий від самого лиш твого погляду.

— Що ти хотів мені сказати?

— Я не ґвалтував Геллє Мьорк! Ми мали інтимні стосунки. Вона була моєю коханкою.

— Ти на суді це казав, що тобі анітрохи не допомогло. Ніхто тобі не повірив!

— І все ж я казав правду. Ми зустрічалися ще за багато місяців до того, як ви зійшлися. Вона вміла кохатися! Розкішне тіло... Трохи замаленькі груди, але гарні й міцненькі, найкращі в світі. Вона не знала, що таке сором! Я ще ніколи не зустрічав жінки, яка так повно могла б розкритися, як вона. Ось тільки ревнощі їй шкодили. Розумію, тобі неприємно це чути, але, як на мене, вона стала твоєю коханкою лиш би відімстити мені. Геллє ненавиділа мене за те, що я одночасно трахаю ще й Барбару, — він усміхнувся. — Але не настільки сильно, щоб відмовитися від маленької репризи на кухні, доки ти був у відрядженні.

Я потер обличчя. Шкіра під долонями здалася натягнутою і наче вощеною.

— Навіщо ти мені це розказуєш?

— Бо сподіваюся, що правда нарешті дійде до твоєї тупої голови, і ти зрозумієш — ніякий я не монстр. Так, я трахав твою коханку, Бренне, але не ґвалтував. І Барбару я теж не ґвалтував і не вбивав.

Якийсь час я сидів мовчки. Я згадав, як, ошалілий від ревнощів, поїхав до Геллє і увірвався в її дім. Тоді я мав нагоду запитати, чи є щось між нею та Юсефом. Єдине, про що треба було запитати. Але я завжди гнав нестерпну думку геть. Бо боявся відповіді. Так боявся, що нічого знати не хотів.

— Ти все сказав? — озвався я нарешті. — Я можу собі піти, не боячись, що ти знову на мене нападеш?

— Знаєш, чого я не розумію?

— Чого? — запитав я мимоволі.

— Я читаю газети, бачу, що вони про тебе пишуть. Тебе змішали з багном. Від твого реноме не зосталося і сліду. Будь-який інший клієнт давно вже послав би тебе до дідька. Я ж даю тобі шанс врятувати свою шкіру, а ти що робиш? Ти плюєш на мене, ображений, що тебе кинуло якесь бабисько. Час уже подорослішати!

Я встав і вийшов з кімнати, але його слова переслідували мене, наче теплонавідні ракети.

— Мене посадять на чотирнадцять років за злочин, якого я не скоїв, і це буде на твоєму сумлінні! — крикнув Юсеф мені навздогін.

Розділ 48

Я сидів в авті на стоянці перед тюрмою, утома й виснаження зненацька так підкосили мене, що, здавалося, я і рук не зумію підняти, керма не втримаю. Я відхилився на підголовник і заплющив очі.

Юсеф в одному мав рацію: преса жорстоко мене змасакрувала. В усіх адвокатів іноді бувають проколи. Зазвичай, наші помилки не потрапляють в об’єктив медій, та не цього разу. Усі до одного журналюги пожадливо і зловтішно накинулися на сенсацію, заполонили нею усі перші шпальти відомих видань. І невідомих — теж. Я знав, що то моя вина. Я витягнув на світ листи з погрозами, скористався ними сповна, щоб привернути до себе увагу, і ось вони вдарили тепер по мені бумерангом.

Я був шокований, а Сюнне — ще більше. Я намагався втішати її, казав, що все минеться, що за кілька місяців подробиці зблякнуть, а потім і зовсім зникнуть з колективної пам’яті, але й сам не вірив своїм словам.

Юсеф мав рацію. Те, що трапилося, — катастрофа для мого іміджу. Однак не це мене гнітило найбільше.

Того ранку, після зустрічі з Юсефом Мардалом у тюрмі, я був твердо переконаний, що бачив його востаннє. Не конче було туди їхати. Я міг просто зателефонувати чи надіслати листа з відмовою захищати його в подальшому, але хотів глянути йому в очі, хотів, щоб він збагнув, як страшенно я його ненавиджу і зневажаю за те, що він учинив з Геллє.

З Геллє і зі мною. За кілька щасливих тижнів я повірив у можливість нашого спільного майбутнього. Насильство не лише зламало Геллє, але й розшматувало наші стосунки.

Коли Геллє перед судом і публікою розповіла, що її зґвалтували, я