Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха
Примара во плоті завалилася на спину.
І раптом голосно залементувала.
Це був зойк болю — але так вищать тварини, коли потрапляють у капкан чи якусь іншу пастку, не чекаючи цього.
Ще не зовсім розуміючи, що відбувається, Юлія Гараніна з останніх сил навалилася на ворога, молотячи кулаками і притискаючи Чорну Даму до підлоги вагою тіла. Вискнувши ще раз, примара раптом смикнулася і завмерла, опір припинився.
Юля перевела подих, а тоді посунула ліву руку з плеча примари, намагаючись спертися на підлогу. Пальці торкнулися чогось рідкого, липкого і теплого.
Вона нічого не бачила — і без додаткових пояснень зрозуміла: це кров. Кров витікає з голови Чорної Дами. Голови, пробитою гострим краєм масивного мідного канделябра.
Чорна Дама впала головою на канделябр, який, своєю чергою, впав зі столу на підлогу.
На стіл Юлія поставила цей подарунок невідомо від кого вперше за весь час, що канделябри були в неї. Вечеря з лікарем Сахновським…
Сахновський теж бачив чорного привида.
Сахновський… Антон Сахновський…
Телефон!
…Важко дихаючи, ще не вірячи своєму щастю, Юля Гараніна порачкувала до гвинтових сходів. Ноги тремтіли, йти рівно вона не могла. Так, на чотирьох, вона дісталася спальні, знайшла мобільник, тремтячими руками відшукала в пам’яті номер Сахновського — байдуже, котра тепер година! — і набрала.
А поговоривши, викликала з мобільного міліцію…
Частина п’ятаУчитель свободи
1.
їй відразу вкололи дозу заспокійливого, яку за інших обставин можна було вважати небезпечною — седативними препаратами теж не можна зловживати.
Але іншого виходу не було. Істерика, в яку впала Юлія Гараніна з появою міліції та лікарів, була потужною запізнілою реакцією на пережитий шок. Чекаючи, поки до неї приїдуть, жінка сиділа в кутку спальні, закутавшись у простирадло з головою, а щойно зайшов озброєний міліціонер — закричала і кинулася до нього. Молодий сержант так і не втямив, що вона хотіла зробити — обійняти його, задушити, подряпати, просто побуцькати кулаками. Лише загородився, піднявши руки, встиг тільки, на своє та інших щастя, поставити пістолет на запобіжник: в іншому б разі вистрілив, і хто знає, якого б іще горя наробив дурною кулею.
Коли наспілі вчасно санітари в білих халатах відтягнули Юлю від міліціонера, вона зігнулася навпіл, почала смикатися в блювотних конвульсіях, на підлогу лилася жовч — більше в шлунку нічого не було. Нудотні стогони перемішувалися з надривним лементом, толком жінка нічого не могла сказати, і в такому стані про щось запитувати її не було резону. Ось тоді лікарка, котра знала Юлію, як багато хто в місті, ухвалила рішення вколоти їй подвійну дозу фенобарбіталу.
Коли дія препарату мине, в людини болітиме голова і відчуття будуть такі, немов серце намагається зсередини пробити грудну клітину. Але ці симптоми, зрештою, можна зняти, вколовши легші препарати, зате загальний нервовий розлад уляжеться.
З нею хоч можна буде нормально поговорити.
2.А поговорити було про що.
Щоправда, начальник карного розшуку Олександр Гнатович Петриківський і начальник міліції Микола Миколайович Костюк уже опівдні мали максимум інформації про те, що сталося, і про невідому жінку, яку — хочете чи не хочете — вбила, захищаючись, Юлія Гараніна. Але від цього історія яснішою не стала. Навпаки: лише підтвердилася почута колись Костюком істина про «багато знань — багато печалей».[3]
За свою практику Петриківський міг згадати багато злочинів, які розкривалися так швидко. І все було б добре, якби ранком не налетів із Києва той лікар, Сахновський, і знову не скаламутив воду зовсім, на перший погляд, невинним повідомленням. Від чого ясна картина відразу вкрилася густим туманом, і Петриківському лишалося тільки розвести руками.
Як же добре все починалося! Якщо, звісно, можна вважати добрим початком жіночий труп, знайдений в будинку відомої в околиці підприємиці Юлії Гараніної.
Але всюди міліція бачила сліди боротьби, що означало: Юлія Василівна, кличучи на допомогу, не збрехала і не намагалася свідомо ввести когось в оману. До неї в будинок справді вдерлася невідома особа, вона мала явний намір убити її, а в результаті запеклої боротьби загинула сама, вдало та вчасно для своєї жертви вдарившись головою об гострий край могутнього канделябра, який пробив цю голову, завдавши злочинниці рану, несумісну з життям.
Експертиза пізніше підтвердила — невідома померла миттєво.
Собака Гараніної, кавказький вівчар Барон, який кілька разів обгавкував особисто підполковника Костюка, коли виникала потреба відвідати Юлію Василівну вдома, нерухомо лежав у садку під деревом. Поруч у траві валявся акуратно вирізаний звідкись шматок скла з закривавленими краями: чорна жінка, не вагаючись, перерізала собаці горло. Та для цього треба було, аби пес підпустив незнайомку до себе, що було практично неможливо і нереально: крім хазяйки Барон нікого не визнавав, і навіть сама Юля не завжди могла вмовити собаку подружитися з черговим гостем чи хоча б не гавкати на нього. Або напасниця боролася з собакою і поборола її, або якимось чином приручила, що, повторив начальник міліції в розмові з Петриківським, видається зовсім нереальним.
Слова Костюка підтвердила ще одна знахідка — акуратно вирізана дірка у віконному склі. Зловмисниця проникла в будинок, порізавши скло спеціальним склорізом із діамантовим наконечником. Річ