Його нагорода - Лія Серебро

 Сидячи за затишним столиком, Анжеліка зауважила, з якою заздрістю дивилися на неї та Алекса офіціантки й самотні дівчата, що сиділи в кафе. Що говорити, Алекс був привабливий, а молодість і краса Анжеліки додавала йому ще більше впевненості. За вельми задоволеним виглядом Алекса було видно, що йому лестить присутність Анжеліки поруч із ним. Пара дійсно виглядала вельми яскраво і цікаво для оточуючих. Видатний, ставний темноволосий чоловік у розквіті сил і тендітна, юна дівчина

- Я був дуже засмучений увесь цей час, Анжеліка. Ти так стрімко покинула майстерню, що я навіть не встиг дізнатися твоє ім'я або попросити хоча б номер твого телефону! Мені здавалося ти більше не прийдеш. Я думав що більше не побачу тебе ніколи. Наша перша зустріч була настільки короткою, я не встиг хоч щось дізнатися про тебе, я картав себе і вже змирився з думкою, що всі почуття, які виникли під час зустрічі з тобою, доведеться заховати глибоко і жити з цим, поки не побачу тебе знову, і ти прийшла! - він узяв її руку і ніжно поцілував її в зап'ястя.

Алекс був схвильований. Утім своє хвилювання він і не намагався приховувати. Опинившись майже наодинці з Анжелікою, кудись поділися його спокій і розміреність. Анжеліка чітко зрозуміла, їхня симпатія - взаємна! Самовладанню Анжеліки, на той момент, можна було тільки позаздрити. Після конфузу з непритомністю, що трапився з нею, вона щосили намагалася справити на нього враження спокійної і врівноваженої дівчини. Зручно розкинувшись у плетеному кріслі, примруживши очі, вона раз у раз розмірено спостерігала за Алексом. Розмовляючи з Анжелікою, Алекс ретельно підбирав кожне слово. Він то опускав зніяковіло очі вниз, то піднімав і пристрасно дивився на Анжеліку. За такий короткий час їхнього знайомства, Алекс перетворився на боязкого, несміливого юнака поруч з Анжелікою. В Анжеліці ж навпаки, раптово прокинулася чарівна жіночність, частіше не властива настільки молодим дівчатам.

Усвідомивши, що її, така бажана мета вже досягнута, Анжеліка якоюсь мірою зайняла позицію спостерігача. Їй подобалося, як при її примруженому погляді змінювалася поведінка Алекса. Він у всьому хотів догодити дівчині і природно не хотів розчарувати її. Часом, від надмірного хвилювання, у розмові його настільки заносило, що Анжеліка про себе подумала й одразу ж засміялася гучним заливним сміхом

"Йому б у потилицю три пера вліпити! Точно на павича в шлюбний сезон схожий!!

Алекс же думав, що Анжеліка сміється з його дотепних жартів. І продовжував далі безглуздо, але так мило жартувати і загравати з дівчиною.  За кілька годин спілкування, коли Алекс з Анжелікою краще пізнали один одного, всі ці маски та ігри злетіли з них самі собою. Їм більше не потрібно було прикидатися тим, ким вони не були. Плавно їхнє спілкування перетекло в правильне русло. Алекс знову став мужнім і впевненим у собі чоловіком, а Анжеліка ніжною і тендітною молодою дівчиною.

Час летів непомітно, відвідувачі кафе змінювалися, а Алекс з Анжелікою сиділи за своїм затишним столиком до самої темряви. Коли запалилися ліхтарі, Алекс запропонував покататися на катері. Це був останній прогулянковий рейс, охочих покататися було мало, бабулька у величезному капелюсі і з маленьким песиком у руках і пара студентів.  Вони розмістилися на першому поверсі палуби, Алекс з Анжелікою піднялися на другий поверх.

Коли катер рушив, Алекс обійняв Анжеліку і посадив собі на коліна. Він насолоджувався запахом її волосся, торкався щокою до її ніжної шиї. Анжеліка була щаслива, все розвивалося так стрімко і несподівано для неї, що здавалося вона не до кінця усвідомлювала те, що відбувається.

Після річкової прогулянки Алекс підвіз Анжеліку додому. - Більше не хочу жодної секунди того, що я відчув, побоюючись, що більше тебе не побачу після нашої першої зустрічі! - сказав Алекс, взявши Анжеліку за руку.

- Ми можемо завтра пообідати разом після мого навчання, о першій годині дня! - з милою посмішкою перебила його Анжеліка.

- Розкажи трохи про своє життя, я зовсім нічого не знаю про тебе! Увесь вечір я тільки й робив, що триндів про себе, не даючи вставити тобі й слова! - зацікавлено вигукнув Алекс.

 У його машині було так затишно, і сидіти поруч із ним так близько в замкнутому просторі Анжеліці було приємно, що вона зовсім не хотіла йти додому. Дівчина охоче розповіла йому про те, що вчиться на четвертому курсі журналістського факультету, про те, що живе з батьками, Алекс цікавився найдрібнішими подробицями її життя, він слухав і не зводив очей з Анжеліки.   Вони  також обмінялися номерами телефонів.

- Мені пора, спасибі за найприємніший вечір, до завтра! - Анжеліка не хотіла квапити події,  і поклавши   свою руку Алексу  на плече, додала:

- Я наберу, якщо щось зміниться!

Алекс же сподівався на прощальний перший поцілунок, але він не відбувся. Анжеліка  відчинила двері й вийшла з машини, попрямувавши до під'їзду свого будинку. Алекс усміхнувся і провів її поглядом. Коли двері під'їзду зачинилися, Алекс видихнув так, ніби не дихав довгий час. Він відкинувся на спинку сидіння, заплющив очі і промовив сам собі :

- Анжеліко, дівчинко моя, ти будеш моєю, я не розчарую тебе!" - Алекс подивився на своє відображення в дзеркалі, подивився на вікна квартир, начебто сподівався побачити Анжеліку в одному з вікон, завів машину і повільно від'їхав від її будинку