Новий шанс на щастя - Оксана Мрійченко

Перевернувшись на спину, Катя спрямувала погляд у темряву спальні і тихо зітхнула. Сон вперто не йшов, а думки постійно поверталися до розмови з Вірою. На серці було тривожно. Олег міцно спав поруч, розвернувшись спиною до дружини. А Катя не могла дочекатися ранку, щоб поговорити. Зрозумівши, що заснути не вдасться, дівчина вибралася з ліжка, натягнула поверх світлої нічної сорочки сірий махровий халат і вислизнула зі спальні.

Здолавши коридор, Катя зайшла на кухню та увімкнула світло. Маленький круглий годинник на стіні показував чверть на першу ночі. Катя поглянула на ноутбук, який досі лежав на столі. І знову увімкнула його, прийнявши рішення з користю використати своє безсоння та попрацювати над звітом.

Нічна тиша була приємною, допомагаючи сконцентруватися. Катя повністю зосередилася на роботі і це допомогло відкинути важкі думки. Доробивши звіт, дівчина відвела очі від ноутбука. Над дахами будинків за вікном вже розгорався яскравий світанок нового дня, а годинник на стіні показував пів на шосту ранку. Катя зрозуміла, що пропрацювала всю ніч. Але спати не хотілося.

Дівчина швидко прийняла душ, приготувала сніданок і зварила каву. На порозі кухні з’явився заспаний Олег в темних шортах і чорній футболці. Він ліниво потягнувся і спрямував погляд на дружину. Так спокійно, наче вчора не було ніякої сварки.

— Що будемо їсти, Кать?

— Омлет з сосисками та бутерброди, — Катя взяла з полиці дві тарілки. — Будеш каву чи зробити тобі чай?

— Краще каву, — Олег сів за стіл і позіхнув. — О котрій ти лягла вчора?

— Пізно, — Катя поставила на стіл тарілки та чашки, сіла навпроти чоловіка і зробила ковток кави. — Візьмеш обід з собою? Чи додому заїдеш поїсти?

— Це жарт? — Олег зустрів її погляд і вигнув брову. — Я з ранку до вечора в офісі. Думаєш мені є коли додому кататися?

— Я вчора з Вірою переписувалась. Вона казала, що бачила тебе вдень біля нашого будинку.

Було помітно, що Олег не чекав такого повороту. Його обличчя стало розгубленим. А Катя уважно дивилася на чоловіка і дуже хотіла почути правду.

— Так, я… приїздив додому вчора, — Олег підхопив свою чашку з кавою, ховаючи очі. — Треба було взяти паспорт. У відділі кадрів попросили усіх принести паспорти, щоб звірити дані. А я забув.

— Мабуть, ти тому й запізнився вчора з обіду? Бо їздив додому за паспортом?

— Саме так, — здавалося, що Олег зрадів цьому поясненню.

— Зрозуміло, — Катя сканувала його поглядом. — Сам приїздив чи з Михайлом?

— Сам. Міха свій паспорт не забув. 

Катя розуміла, що Олег їй бреше. Він ховав очі, помітно нервував і не міг спокійно всидіти на місці. Це підживлювало болючу підозру, яка огортала серце холодом. Але Катя досі не могла повірити в зраду чоловіка.

Після сніданку Олег почав швидко збиратися на роботу. Одягнувши темні штани та білу сорочку, він вийшов у передпокій і почав взувати черевики.

— Ти сьогодні рано виходиш, — Катя зупинилася біля стіни, схрестивши руки на грудях. — Михайла чекати не будеш?

Михайло жив у сусідньому будинку і працював з Олегом. Вони часто їздили на роботу разом. Олег був не проти підвозити Михайла в офіс на своїй машині.

— Чого ти вчепилася в того Михайла? — роздратовано процідив Олег, натягуючи куртку. — Мені вчора влетіло за запізнення, хочу сьогодні приїхати раніше. Міха чудово доїде на метро. Все, я пішов.

Олег вийшов з квартири і зачинив двері. Катя ще пару хвилин стояла на місці. А потім сіла на лавочку біля полички з взуттям і розплакалася. Болюча підозра перетворювалась на не менш болючу впевненість. А після безсонної ночі раптом накотила шалена втома.

Випустивши емоції, Катя швидко зібралася, вийшла з дому і рушила до автобусної зупинки. Проте мимоволі сповільнила кроки, коли побачила попереду Михайла. Здавалося, що він поспішає до метро. Катя прискорилася і наздогнала його, крокуючи поруч.

— Привіт. На роботу разом з усіма?

— Катя, — Михайло повернув голову і посміхнувся. — Привіт! Я думав з Олегом їхати, а він без мене чкурнув.

— Олег розповів мені про своє вчорашнє запізнення з обіду. Сьогодні поїхав раніше. Хоче реабілітуватися.

— Давно пора. Ти мені вибач, Кать, але я дивуюся, що наш начальник лише зараз твоєму чоловіку зауваження зробив. За останній рік Олег зовсім знахабнів. З обіду часто запізнюється, а то й взагалі з роботи йде на годину раніше. Ніхто в офісі собі такого не дозволяє. Тільки секретарка директора Марина. Дуже ефектна панночка… Твій чоловік бере приклад з неї. Якщо в офісі немає Марини, то Олега теж зазвичай не знайдеш.

— Поганий приклад заразний, — в грудях почало пекти, але Катя вичавила з себе посмішку. — Сподіваюся Олег виправиться. Я на зупинку. Рада була тебе бачити. Вдалого дня.

— Тобі теж, — Михайло махнув їй рукою і поспішив до метро.

Катя дійшла до автобусної зупинки і знесилено опустилася на дерев’яну лавку. В грудях росла величезна неосяжна порожнеча, яка стрімко поглинала усе. Отже, вже рік… Катя згадала, як намагалася огорнути чоловіка своєю турботою. Як постійно відбивала його образливі звинувачення у вигаданому флірті з іншими. Вона нічого не помічала. А Олег спав з коханкою. Прямісінько у їхній квартирі, яку Катя старанно перетворювала в затишне сімейне гніздечко. Навіщо все, якщо є зрада?