Шалена жінка та бос-недоумок - Маріанна Аріна

***

– Кейт, відкрий негайно! – знайомо рявкнули її скрізь двері.

Звичайно ж Чейз. Хто ж ще може в такий досить пізній час приїхати до неї без попередження та без запрошення?

Відкрила двері мовчки. Подивилася на нього похмуро.

– Чому ти не вдома? – він швидко пройшов до будинок, не запитавши дозволу. Озирнувся довкола, ніби когось думав тут застати.

– Ти помиляєшся. Я як раз вже вдома. – Сперечатись із ним у Кейт не було ні сил, ні бажання.

– Що це все означає? – різко повернувшись до неї, Чейз подивився важки, недобрим поглядом.

– Ну що тобі не зрозуміло? Це мій дім. Я тут живу. Я жила в тебе, поки мені був потрібен особливий догляд. Тепер цієї потреби нема. Можна повернутись до звичного життя.

– Ти так намагаєшся помститися мені за те, що я відмовився їхати до твого «мізкоправу»? – гордовито піднята брова Чейза натякала на те, що він починає всерйоз злитися. Вона вже добре знала цю його звичку.

Кейт заперечуючи похитала головою і втомлено присіла на диван:

– Ні. Я нізащо тобі не мщуся.

– Що тоді? Ти так намагаєшся мене натиснути на мене, зламати? – Чейз сідати не став. Так і височів на нею кремезною скалою.

– Чейз, ти тільки послухай себе і що ти кажеш. – Вона обурено подивилася на нього. – «помститися», «натиснути», «зламати»... За кого ти мене маєш? Робиш із мене якусь істоту із пекла. Я просто роблю те, що вважаю за потрібне. Мені стало незатишно у твоєму домі після нашої сварки. І… страшно бути із тобою поруч, коли ти раптом знову так розгнівався.

– Страшно? – Чейз не зміг приховати свого подиву, навіть шоку.

– Так, страшно. – вона тяжко зітхнула. – Ти миттєво вибухаєш, в тебе різко змінюється настрій. Коли ти був лише моїм шефом, мене це злило, але не було приводу боятися. Я могла просто уникати тебе в такому стані. Але жити разом із таким емоційно-неврівноваженим чоловіком мені реально страшно. Більше того, і для мене це вирішене питання – я не житиму із таким чоловіком. Це небезпечно. Як для мене, так і для дитини.

Через її слова Чейз ще більше почав хмуритися, але промовчав.

– Як тобі жити – справа тільки твоя. Ти маєш право бути таким, яким вважаєш за потрібне. А я маю право робити свій власний вибір. От я його і зробила, поїхавши з твого додому.

Чейз глибоко замислився і деякий час дивився кудись у простір. Мовчав. Кейт же сказала все, що хотіла, ні на що особливо не сподіваючись. Люди рідко змінюються на краще. Тільки якщо схочуть самі.

–  Я не замислювався про те, що тобі може бути страшно поруч зі мною. – Він глянув на неї винуватими очима. – Я б ніколи не зробив, щось що могло б загрожувати твоїй безпеці. Ніколи не здійняв би на тебе руку і не завдав шкоди.

Кейт сумно посміхнулася.

– Вибач, але я не можу бути в цьому певна. У моєму житті вже був такий сумний досвід. І тому я не допускаю до себе агресивних чоловіків. Одна річ «воювати» з такими у зовнішньому світі. – Вона багатозначно поглянула на нього. – Зовсім інша справа жити з такою людиною пліч-о-пліч. І замість того щоб бути під захистом свого чоловіка, постійно бачити в ньому загрозу.