Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Запевняю, завтра ти станеш винити тільки себе, в тому, що я збираюся зробити! Не я це спровокував! — закінчивши так, що ледь торкався губ, він зробив крок ближче і притис мене до дверей усім тілом. Я затримала дихання маючи намір не видати наскільки важким воно стало, і в який ступор я впала, коли груди обпалив дотик сталевих м'язів. Стиснувши руки в кулаки, що є сили впила нігті в шкіру, аби лише не піддатися дурману. Але запізнилася. Не допомогло відчуття болю, не протверезив стукіт кулаків Кім по дверях, не привели до тями ні гордість, ні переконання, про поганих розбещених хлопців.

    Все пішло до біса, як тільки наші губи зустрілися, а напруга усього вечора і минулих тижнів вибухнула.

    Леонард цілувався, як проклятий демон спокусник. Своїм ротом він витворив зі мною таке, від чого звело ноги, затремтіли коліна, скрутило живіт, а груди защеміли в знемозі. Я мало не застогнала в голос, коли він обхопив мою шию рукою. М'яко стиснувши її, Лео жадібно поглибив поцілунок, штовхаючись язиком так солодко і глибоко, що я нарешті, розтисла кулаки і схопилася за ремінь його комбезу. Рвонула на себе, змусила стати ще ближче, і відповіла. Прокляття, я відповіла так, що не впізнала ні себе, ні того, що скоїла. 

    В прагненні позмагатися у ступені провини, я підняла руку, а обхопивши потилицю хлопця, з такою злістю в погляді подивилася в його очі, що Леонард лише подвоїв зусилля. Не закриваючи своїх очей, він пестив мій рот так солодко і плавно, що я загубилася в просторі. Все стало непотрібним, неіснуючим і схожим на декорації. Фальшиві картинки, що тьмяніють перед очима, як усе минуле. Все, що було до цього поцілунку.

    Адже він виявився справжнім.

    Наскільки, що я відпустила контроль, а вловивши вібрації збудження, повела рукою нижче уздовж шиї хлопця. На кінчиках пальців, негайно заграла кров, як тільки я відчула сталеві і гарячі м'язи під ними. Насолода ласкою Лео, виявилася настільки яскравою, що я не змогла зупинити стогін. Глибокий, досить гучний і насичений звук вирвався з горла прямо в губи Леонарду, і ми завмерли.

    Розуміючи, що програла, я з жахом розширила очі і спам'яталася. Прийшла до тями так швидко, що від переляку в скронях закололо, а в обличчя ударила кров.

    Ціна мого гріхопадіння — чотири чарки текіли, адреналін і декілька сотень нервових клітин, що померли. Фініш!

    Леонард хижо примружився, оглянув мої губи і знову поцілував їх. Ніжно, ледь відчутно, але достатньо, щоб я почервоніла ще більше. Він помітив, як я подалася назад і здригнулася. Виразно затремтіла, тому Лео зупинився, заледве доторкнувшись диханням ужаленої шкіри.

    — Наступного разу, мон шері, я дам тобі три секунди, щоб зупинити мене. Тому що більше вибачатися наміру не маю.

    — Так це ти так вибачився? — підвівши брову, я стиснула щелепи.

    — Ще навіть не починав.

    Я всміхнулася, марно намагаючись приховати сум'яття і справжнісінький сором. Останній ще не встиг підняти голову, але це питання часу, коли б я стала посипати маківку попелом. В мить, коли Леонард вийшов геть, і просто пішов. Чи все-таки, коли я зустріла погляд Кім у вітальні, де досі в шоку від нашого спектаклю сиділи хлопці.

    На закінчення, все вийшло простіше. Для того, щоб мене накрило, знадобилося усього лише протверезіти уранці, і дійсно зрозуміти, що я накоїла.

___________________

Здрастуйте, любі читачі ❤️ Сподіваюся, книга знайшла відгук у ваших серцях, тому автор і роман потребують вашої активності і вражень. Будь-ласка, не забувайте ставити вподобайки, підписуватися на сторінку автора і коментувати книги. Це надзвичайно важливо для мене, і дуже просто для вас. А мені так приємно, і пишеться набагато швидше. Ваша Христя❤️