Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність - Ганна Корт

Дивлюся на нього й бачу прохання в його очах.  Антон мовчить чекаючи на мою відповідь. Я вагаюся. Одна моя сторона каже що я повинна бути вдома з сином що так правильно! Він ще дуже маленький! А інша що я повинна нарешті почати його відпускати та потроху повертатися до свого життя. Яке я майже закинула після появи дитини. 

— Давай спершу поїмо, а після подзвонимо до мами й дізнаємося як вони? Якщо все добре продовжимо побачення. Ні? Поїдемо додому, — тихо пропонує Антон тримаючи за руку.

— Добре, — відповідаю я. Забираючи руку й кличу офіціантку. 

Доки чекали замовлення подзвонили мамі. Не змогла чекати. Вона запевнила що у них все чудово й немає причин для переживань. А ще що я можу спокійно йти гуляти з чоловіком. 

— Ми все робимо стосовно твого графіку і списку, тож не майся даремно! Доречі в тебе вийшло дуже смачне рагу. Ми з мамою Антона дуже вподобали його! Так все я вимикаюся, а ви дітки там не сумуйте й добре розважтеся! Все бувай мила! — мама завершила виклик.

— Ось бачиш! А ти хвилювалася. В них усе добре, — повеселішавши каже Антон.

В мене теж настрій покращився. З душі наче якийсь камін упав коли побачила мирно сплячого сина.   Єдине що мене ще хвилювало це те як:

— Як саме ти їх вмовив? — запитую я.

— Кого?

— Мам? Як ти їх вмовив робити все та як я написала? Без коронного "а в наш час". 

— Ну це було не  легко, але все ж у мене вийшло, — гордовито мовив він.

— Це я бачу, але як саме!? Що ти їм пообіцяв натомість? — тихо сміючись запитую.

— Ну не знаю чи про таке можна розповідати... — говорить з підтекстом та на пів тона нижче.

— Антон! — починаю сердитися.

— Та добре! Просто поговорив з ними.А для більшої впевненості пригрозив що як не робитимуть як треба внука більше не побачать. Бо  я заберу і його і тебе жити за кордон. А ще мамі купити нову пральну машину — розповідає мені чоловік сміючись.

— Серйозно! Прям так і сказав? — шоковано запитую.

— Ну майже!

Нам принесли наше замовлення і ми жуючи продовжили наш діалог. Ми довгенько сиділи. Говорили, сміялися, милувалися. Поступово до мене повернулася та легкість та цікавість яка була у ранці.