Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

Щоб остаточно приголомшити кобіту, Несамовитський витяг із кишені картонний щиток із своїм найменням.

— Бачите? Це вигадала леді Астор, перша жінка, обрана до англійського парламенту.

— І ви це маєте? — чудувалася Маґда.

— Та ні, я маю на увазі, що вона запросила до себе на баль усіх аристократів і кожному причепила на груди щитка із вписаним іменем, щоби вони між собою запізналися.

— Ви були на тому балі?

Ця куріпка могла повірити будь-якій брехні, проте Якуб дався на отримання.

— Ні, це ми теж запровадили на літературних вечірках, щоби прихильники таланту легко пізнали свого кумира.

Удова по адвокатові не здогадувалася, що лицарі гострого пера і влучного слова в такі щитки дописували ще й адреси, щоб, коли доп'ються до чортиків, візники знали, куди їх доправити.

Довгі прогулянки і милі розмови мали б закінчитися сценою перелюбства, так Несамовитський не міг наважитися на такий рішучий крок після одного випадку, коли Маґда заточилася і він правою рукою спробував втримати її за талію... Руки не вистачило...

— Боже праведний, та вона мене привалить у ліжку стома кілями живої ваги! — думав Якуб, складаючи речі у валізу, щоб потиху вибратися із пастки.

Довелося вдові ще кілька днів гуляти алеєю в самотині.

— Я тебе й не дуже хотіла, письменний курдупелю! — сварила вона дотепника подумки. — Нічого, у Львові знатимуть усі, що ти спроможний кобітам лиш оповідати ріжні історії, а до самих них не берешся! Чи ти часом не деґенерат?

 скар Гробовецький добре вибештав свого молодого підмайстра за злочинну легковажність, адже, без сумніву, та зваблива панночка — одне із коліщаток у механізмі вишуканого грабіжництва просто неба і серед білого дня.

— Я розумію твій потяг до жіночого тіла, але ж вважай на наслідки! Як тільки їх вислідить поліція, твій пашпорт спливе, мовби свіжий потопельник, і тебе злучать з тими опришками не як потерпілого! Тямиш, у чім тут небезпека? Доведеться шукати твою панночку!

— Щоб викупити пашпорта?

— Та ж, певно, грошики не повернуть, — уже спокійним голосом завершив Оскар. — Отже, віднині ти знову Стасьо Крузенштарн, і це у Відні звучить природніше за твоє родове ім'я. Моли Бога, щоб спільник тієї панночки не спродав пашпорта якомусь мантієві.

Ґеньові нічого не лишалося, як погодитися з Гробовецьким. Тепер вони ходили вдвох віденськими парками у сподіванні вловити хитрунку. А ми, до слова, дещо про неї знаємо...

Лоретта Найман — слухняна донечка заможного промисловця — навчалася музики, чужих мов і навіть малярства, та все це їй видавалося малоцікавим, і вона почала вести подвійне життя: непомітно зникала ночами, змовившись зі служницею, а вдень, між уроками, грала ролю наївної дівчинки, наляканої чоловічою увагою. Який се мало кінець для самців у чоловічій подобі, ви вже знаєте з випадку із Ґеньом.

Лоретта мала коханця — Ціпріяна Хвойдмана, який пройшов в'язничний вишкіл чи не з пелюшок, бо був уроджений мамою-корчмаркою, що сиділа під арештом за вбивство татка-пияка. Ціпріян ще юнаком відбув покарання за вломництво до крамниці, де він поцупив солодощі для своєї дівчини, а згодом був упійманий зі спільником, коли вони пограбували одну стару добродійку, прив'язавши її зі служницею до важкого кравецького желізка[54] і наказавши сидіти тихо, бо то — бомба.

Героїчний життєпис Хвойдмана в очах Лоретти виглядав чи не пригодами французьких мушкетерів, і вона без хвилі вагань обдарувала зловмисника щирою любов'ю. Вони винаймали скромне помешкання на піддашші, від чого Лоретта була в захваті після батьківських апартаментів, схожих на музейні залі. Їй подобалося заробляти на життя, вдаючись до нібито невинних хитрощів, а не смітити в крамницях татковими грошима. Із цього добре користав Ціпріян: він просто сидів у фіякрі і очікував, коли до нього заскочить збуджена від небезпеки Лоретта. Після кожного грабунку вони залягали на дно: Ціпріян не виходив із помешкання, а Лоретта виявляла надмірне сумління перед своїми вчителями.

Тепер ви розумієте, що намагання Гробовецького й Ґеня вислідити панну-грабіжницю дорівнювали зеро. Та вони сподівалися на удачу.

Беата ж обійшла всі пам'ятні місця, де Кароль Фодор протинав шпагою своїх кривдників, скуштувала кави й тістечок у всіх каварнях і забагла опери.

— Серденько, — умовляв її Оскар, — ти ж звикла до оперет. В опері не висидиш і до першого антракту!

— Не висиджу, то вдам, що мені зле, і вийду! — відказувала Беата.

І Гробовецький узяв квитки на славнозвісну «Кармен».

Коли подружжя зі своїм прибраним сином ступило до пишного фойє Віденської опери, Ґеньо зразу ж прикипів поглядом до зграбненької дівчини, чиє світле волосся було зачесане на манер образів Ботічеллі. Вона розмовляла із поважним паном,