Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

«А якщо вона якась дешева актриса, що потім вимагатиме грошей?» — сумнівався Джакомо, проте не припиняв відвертих залицянь. Річ у тім, що бувають хвилі, коли навіть досвідчені чоловіки мислять не головою, а, як би це м'якше сказати, покликами розбурханої плоті. Це й сталося з нашим тезкою Казанови.

Після танців — вечеря, і за столом усі мали скинути машкару, щоб подивитися в очі тим, з ким романсували цілий вечір. Але біля Джакомо крісло стояло порожнє — сеньйора втекла чи... Почуваючи себе ошуканим у сподіваннях, чоловік озирався на всі боки.

І тут почулися гіркі ридання: у дверях стояла Флорія Беннічеллі...

— Мене пограбував той чоловік, з яким я танцювала! Мої смарагдові сережки... Дарунок покійного татка!

Чоловіки посхоплювалися, мовби почули заклик до зброї. Джакомо Ліцатті був знеславлений — під пильним наглядом присутніх він витяг із кишені гаманець-капшучок, хустинку і... Так-так! Сережки-змійки, згорнуті кілечком.

— Я тебе вб'ю! Ти мені їх підкинула, водяна хвойдо!

— Сеньйори, будьте за свідків: він важить на моє життя!

Голос Флорії-Марилі був суворий, як вирок. Її блискучі від недавніх сліз очі глузливо зиркнули на бастарда.

  лопче, будь обережний: на тебе оголошені лови. Нема чого байдикувати в Парижі — поїдеш на острів, — сказав по прихильній зустрічі і розмові Турбійон.

— Сидіти самому вудити рибу? — скривився Ґеньо.

— Там знову знімають кіно про піратів. Будеш за семидільника при режисері. То праця незавидна, і ніхто й не подумає, що на неї погодився втікач від правосуддя.

— Ґеню, Андре злого не порадить, — докинув Оскар. — Матимеш відпочинок: море, свіжий вітер, хвилі, сонце!

— І багато дрібної роботи! Проте навколо «піратів» завжди скупчуються жінки — іти там матимеш успіх! Безсумнівний!

— З нього досить успіху у Відні, — не втримався від заштрику Гробовецький.

Але ви повинні знати, на яку каторгу прирік Андре нашого героя!

Семидільник — це мистець на всі руки у фільмовому виробництві. Коли до виконання якоїсь праці немає окремого знавця, тоді гукають семидільника. І мистець на всі руки повинен її виконати бездоганно. У його торбині має бути цілий арсенал усякого знаряддя, бо невідомо, що потребуватимуть за якусь мить режисер, оператор чи фільмова артистка.

Поковзнувся актор і розбив собі носа, «зірка» відірвала полу свого плаща, протікає збірник бензини в авті, хитається стільчик, не відчиняється покришка — кличуть семидільника.

Нова халепа: дрижить кіновий апарат, який стоїть в авті, що жене з бистрістю сто двадцять миль на годину та знимки виходять погані — кличуть семидільника. Він лягає на дно авта й кріпко держить ніжки апарата. Він загрожений смертю, коли знімають пожежу чи повінь, його обов'язки не мають меж, а платня — аби не вмер з голоду. На таку працю наважуються або кінові фанати, або люди, яким немає куди прихилити голови. А Ґеньо не належав ні до тих, ні до тих.

Та була тут і велика приємність для Ґеньової артистичної натури: побачити зсередини, як робиться кіно, і втнути щось подібне колись ві Львові.

Першого ж дня, коли «пірати» з «Веселим Роджером»[55] на щоглі причалювали до берега, мало не втопився піратський «ватажок», бо приховав перед режисером, що не вмів плавати. Ґеньо витяг його за волосся і навіть зробив штучне дихання, поновивши у пам'яті навички ще з гімназійних часів шведської руханки. Режисер в нервах вилаяв актора, як останнього волоцюгу, і змусив семидільника Ґеня вдягтися й стати серед «піратів», але спиною до кінового апарата, і пірнути з борту.

А далі все закрутилося, як кінова стрічка, витягнута невправним знімальником: Ґеня щоразу перевдягали в нове вбрання, коли треба було падати з коня, дертися на скелю, битися навкулачки чи веслувати у відкрите море.

— Не повертайся й не світи своєю аполлонською красою! — кричав режисер. Так що Ґеньова спина — спина семидільника — першою з'явилася у фільмових стрічках пригодницького штибу.

Але доводилося і мати дочиніння з посинілим від червоного вина режисером, що нахромився ногою на якусь залізяку, тому семидільник спрацював як санітар на полі бою: він носив його на своїй спині, коли знімалися батальні сцени.

Під кінець місяця Ґеньо настільки втягнувся в неспокійне життя, що воно йому видалося дуже привабливим саме непередбачуваністю подій. При тому він навчився всіляких дрібничок: закручувати на папільотки волосся фільмової прими, наклеювати вуса і густі брови «злочинцям», швидко підставляти стільчика коротконогому герою-коханцю, щоб він міг цілувати високу ставну артистку, вчасно підносити осоловілому режисеру кухоль холодної води і навіть віддавати за нього команди голосом, коли він захрип.

Піратські пригоди змінилися фільмуванням казок Шехерезади. Усіх артистів пофарбували на чорно, намастили морилкою руки й обличчя, щоб виглядали смаглявими.