Темний шлях - Анні Кос

— Твої пропозиції неприйнятні, хан. Я не дозволю перетворювати вільних людей на рабів. І твоя милість мене не цікавить, — голос Йорунн був холодний і безпристрасний.

— Це твоє останнє слово? Подумай, я не прошу вирішувати зараз. Повернися до себе і поглянь у вічі тим, кого збираєшся відправити на смерть. Ви всі приречені, але ще можете врятуватися. Ти молода і не бачила, на що перетворюється поле бою. Ти чула про захоплені міста, але не бачила їх на власні очі. Скількох злих смертей ти можеш уникнути, лише прийнявши очевидне: ви вже програли. Даю тобі час до обіду завтрашнього дня. Коли сонце встане в зеніті, я надішлю людину, щоб вона передала мені твоє рішення. Не помилися, остання з роду Хольда.

З цими словами Талгат розгорнув коня і, не прощаючись, покинув поле, за ним поскакали і його люди. Йорунн, не дивлячись ні на кого, повернула у бік воріт.

— Не вірте його словам, — тихо сказав Хала. — Не можуть загинути всі, хтось мав вціліти. Я вірю, що конунг живий. Нам треба лише протриматися до його повернення.

Але Йорунн думала про інше. У її голові лунав знущальний голос: «Скількох смертей ти можеш уникнути?» Так, можливо, вона має прийняти пропозицію, але чим це життя буде кращим за смерть? Десять років рабства — величезний термін, до кінця якого доживуть сто з тисячі, а може й менше. Чи це не довга, ганебна, болісна смерть? Чи не краще покінчити усе разом? Померти як належить воїнам? Навіть якщо Вітахольм впаде, Талгат не отримає того видобутку, на який розраховує, адже багато людей встигли втекти, а отже, рано чи пізно вони зможуть повстати й прогнати загарбників.

«Брат живий, — наполегливо казала вона сама собі. — Він повернеться, він знайде спосіб».

Серце стискалося від тривоги, але не болю. Талгат і справді не надав жодного доказу смерті конунга. Може, Ліда поранено? Може, навіть, він живий і вільний, але не встиг пробитися сюди? Тоді він змушений буде відступити й відвести свій загін у безпечне місце, щоб дочекатися підкріплення та знову розпочати боротьбу.

— Я знаю, як хочу відповісти на пропозицію хана, — сказала вона, зібравши у великій залі радників, воїнів, голів ремісничих і торгових гільдій та окремих представників простих містян. — Але не відповім, доки не почую вашу думку. — Вона обвела присутніх довгим допитливим поглядом. — Ми можемо боротися і, швидше за все, багато хто з нас загине, а можемо схилити голови в очікуванні милості людини, яка нас ненавидить.

Вона підійшла до двох кошиків, у яких лежало заздалегідь відібране каміння двох кольорів.

— Здатись, — її рука вказала на білий колір. — Або боротися. Вирішуйте, — вона підкинула на долоні червоний камінчик. Трохи зволікала і, опустивши його на широке срібне блюдо, вийшла із зали.

Наступного дня глашатай Талгата повернувся на поле. За наказом Йорунн Кіт випустив йому під ноги стрілу, пофарбовану в червоний.

Вітахольм не прийняв милість хана.