Остання любов Асури Махараджа - Любомир Андрійович Дереш

не зможу заглушити голос у серці сухим знанням того, що все справедливо. Милосердя вище справедливості, тепер я розумію це. Я відкрив у своєму серці джерело вічної насолоди, і з почуття вдячності перед Дашею, котра допомогла мені узріти його, я почуваюсь зобов’язаним бодай спробувати зробити щось для неї. Щось таке, що принесло б їй утіху. Я знаю, що вона не та жінка, котра тішиться матеріальними дарами. Ані розкішшю, ані владою, ані містичними здібностями її не купиш. Вона чиста, наче гірське джерело, що бере свій початок серед прадавніх снігів. Як можу я задовольнити її серце іншим способом, окрім як спробувавши зробити щось настільки ж безкорисливе, наскільки безкорисливим є саме її існування?

Верховний суддя уважно вислухав Асуру Махараджа, жоден м’яз не ворухнувся на його обличчі. Спокійним залишався й Асура Махарадж.

— Що ж, раз ти хочеш, Асуро Махарадж, я дам тобі своїх слуг, вони проведуть тебе до обителі Верховного, але далі ти мусиш вирішувати свої справи сам. Знай же, що тільки через твою надзвичайну відданість цій безкорисливій жінці я дарую тобі свою милість.

Асура Махарадж поштиво вклонився, склавши руки перед грудьми на знак вдячності.

— Проведіть Асуру Махараджа до обителі Верховного управляючого, — наказав Володар смерті, і двоє демонічних слуг із перекошеними люттю обличчями стали обіруч Асури.

— Дякую вам, Ваша милосте! Ваш подарунок упевнив мене у тому, що я рухаюся вірним шляхом, — сказав він, і в товаристві двох озброєних кривими мечами чортів Асура Махарадж попростував до виходу. Брама на терасу розчинилася перед ним, і він побачив дивовижний пейзаж, що відкривався з тераси: сутінкові долини, затягнуті туманом, блакитна мла, нечіткі обриси гір — а за тим всім стояло неясне почуття, не то смуток, не то радість, щось таке, що Асура вже відчував, коли дивився, як сходять сутінки на Мангеттен.

Вони вийшли на терасу, подув пронизливий, крижаний вітер. Асура Махарадж озирнувся на своїх супутників. Вони вищирили зуби, взяли його попід руки, й Асура не зчувся, як вони здійнялися у повітря і полетіли.

Дивовижні, сповнені чудес краєвиди відкрилися перед ним у тому леті. Гори і ріки, затягнені важкими хмарами, озера і моря, що спали у вічній тиші, густі прадавні ліси. За горизонтом відкривався все новий горизонт, і що вище вони підіймалися, то несамовитіші розгорталися перед ним ландшафти. У безповітряному просторі, далеко внизу, він побачив низку пекельних планет, куди вирушали засуджені до мук душі грішників. Десь там була й планета, де мешкав його дядько Аді Гада. Ось відкрилося їм скупчення підземних райських планет, серед яких мерехтіла вогниками вічнонічна Патала. Підіймаючись усе вище, в дедалі більш розріджені шари атмосфери, вони проминали планети привидів і відьом, планети голодних духів, планети багатоголових зміїв. Подолавши притягання підземних світів, вони вирвались у світлі простори Всесвіту, і перед зачудованим Асурою Махараджем заблискотіла денна частина творіння. Повелитель Сонця об’їжджав на золотій колісниці свої володіння, запалюючи світанок у світах, блиск яких затьмарював усе, що коли-небудь бачив Асура Махарадж. Розкішні міста напівбогів, оздоблені коштовним камінням і золотом, прекрасні ліси, сповнені пахощів квітів, озера, порослі велетенськими лотосами і шумкі водограї — все це вони залишали внизу, підіймаючись дедалі вище. Вони проминули планету вічновеселих небесних куртизанок, що у чуттєвих іграх проводили свій час із божественними танцюристами, промайнули планету кентаврів, які вправлялись у грі на музичних інструментах, залишили далеко внизу прадавні ліси, населені мудрецями, зануреними у вивчення священних книг вічності та узливання масла у священний вогонь. Вони подолали світ, де живі істоти були зроблені з вогню і присвячували весь свій час суворим аскезам і подвижництву, проминули світ, де жили істоти, зіткані з одного лиш повітря, і врешті-решт, піднялися до царства великого Прадіда всіх живих істот, де жили піднесені душі, чиє тіло було зіткане всуціль зі знання. Його слуги, однак, мовби й не зауважували див і краси навколишнього творіння, а міцно тримаючи під руки, несли його далі. Мов ракета, вони пробили оболонки Всесвіту, зроблені з елементів землі, води, вогню, повітря і найтовстішу оболонку, зіткану з елементу ефіру.

Дійшовши до краю Всесвіту, де закінчувалися щільні шари матеріальних елементів, а діяли тільки час та інтелект, слуги верховного судді зупинились перепочити. Один із них дістав шматок тканини.

— Надягніть це на очі, повелителю, — несподівано м’яким голосом сказав слуга Володаря закону, поштиво схиливши голову. — Світло духовного світу таке яскраве, що ви можете осліпнути перш ніж дістанетесь до обителі Верховного.

Асура Махарадж покірно зав’язав очі, і вони полетіли далі.

Якоїсь миті час втратив свій звичний хід і Асура Махарадж зрозумів, що вони опинились у духовному світі. Ноги його м’яко торкнулись землі.

— Можете зняти пов’язку, повелителю, — сказав йому один із його супутників. — Далі ви мусите йти самі.

Асура Махарадж зняв пов’язку, й очі його засліпила краса. Він подивився направо — і йому здалося, що минуло сорок років, перш ніж він зміг відірвати погляд, а тоді подивився наліво — і здавалось, іще сорок років пройшло, поки очі його милувалися красою духовного неба.

— Ви зачекаєте на мене тут? — спитав він у слуг царя смерті.

— Ми змушені повертатися в матеріальний світ, повелителю. Духовний світ не доступний для нас, і ми можемо підійматися сюди лиш на короткий час. Дозвольте нам залишити вас.

— Дозволяю, — сказав Асура Махарадж і поклонився своїм супутникам.

Ті вклонились йому у відповідь і щезли. Асура Махардж огледівся навколо. Він опинився у лісі, повному величних дерев, обплетених ліанами. Дерева стояли у квіті, і ліс був сповнений достоту небесних пахощів. Понад лісом височіла велетенська гора. Весь ліс був пронизаний милозвучними співами птахів. Вітерець, що ласкаво обвівав його обличчя, пахнув вічною весною.

Асура Махарадж зробив кілька кроків уперед і опинився перед велетенським деревом із неохопним стовбуром.

Під деревом, у невимушеній позі, розлігшись поміж вузлуватого коріння, відпочивав Шеф. Волосся його було сплутаним, по його тілу повзали змії, а сам він був посипаний попелом.

Тільки Асура зробив крок на зустріч Шефу, як той розплющив очі і подивився на нього.

— Хто такий? — спитав він у Асури Махараджа.

— Асура Махарадж, Ваша світлосте.

Шеф усміхнувся, знову заплющив очі і задоволено закинув голову назад.

— Пішли, — покликав він його до себе. — Зараз моя дружина приготує нам обід. Мабуть, ти голодний?

— У Вас є дружина?… Тобто, так, Ваша ясносте, я з вдячністю приєднаюся до Вас. Для мене це велика честь…

— Залиш ці реверанси, — Шеф піднявся, потягнувся і рушив