Випробування невинуватістю - Агата Крісті
– Тільки трохи, – відповів він і всміхнувся.
Вона завагалася, а потім теж всміхнулася.
– Насправді я думаю, – довірливо зізналася вона, – що знову все драматизую.
– Вочевидь, це радше звичка, – припустив Калґарі.
– Ось чому я вважала, що годжуся для сцени, – пояснила Естер. – Але ж ні. Я взагалі не годжуся. О, я була препоганою актрисою.
– Думаю, вам і в буденному житті вистачає драм, – відповів Калґарі. – Зараз я посаджу вас у таксі, люба, і ви поїдете до «Кертіса». Умийтеся і причешіться, – порадив він. – У вас є багаж?
– О, так. У мене похідна валіза.
– Гаразд, – усміхнувся він. – Не турбуйтеся, Естер, – знову повторив він. – Ми щось вигадаємо.
Розділ дев’ятнадцятий
І
– Кірсті, я хочу з вами поговорити, – мовив Філіп.
– Так, Філіпе, звісно.
Кірстен Ліндстром перервала своє заняття. Вона щойно принесла випрані речі й складала їх у комод.
– Я хочу з вами поговорити про це, – уточнив Філіп. – Ви ж не проти?
– Надто вже багато про це розмов, – зауважила Кірстен, – як на мене.
– Але добре було б, – зазначив Філіп, – нам ухвалити якесь спільне рішення. Ви ж знаєте, що зараз відбувається?
– Усе складається не так, – сказала Кірстен.
– На ваш погляд, тепер Лео та Ґвенда одружаться?
– Чому ні?
– Є кілька причин, – узявся пояснювати Філіп. – Насамперед, мабуть, тому що, як розумна людина, Лео Арґайл розуміє, що шлюб між ним і Ґвендою дасть поліції бажане. Чудовий мотив для вбивства дружини. Або ж, як альтернатива, тому що Лео підозрює: Ґвенда – вбивця. І, як чутливий чоловік, він не дуже хоче брати собі за другу дружину ту, котра вбила його першу дружину. Що ви на це скажете? – запитав він.
– Нічого, – відповіла Кірсті, – а що я маю сказати?
– Кірсті, ви надто обережні, чи не так?
– Я вас не розумію.
– Кірстен, кого ви прикриваєте?
– Я нікого, як ви висловилися, не «прикриваю». Я вважаю, що треба менше говорити, і мені здається, не варто залишатися в цьому домі. Це недобре. Я вважаю, що вам з дружиною, Філіпе, треба переїхати до власного будинку.
– О, та невже? А чому саме нам?
– Ви розпитуєте, – пояснила Кірстен. – Намагаєтесь щось з’ясувати. А ваша дружина проти, щоб ви це робили. Вона мудріша, ніж ви. Ви можете дізнатися про щось таке, чого вам знати не потрібно, або ж вона проти, щоб ви про це знали. Філіпе, вам краще повернутися додому. І зробити це якомога швидше.
– Я не хочу їхати додому, – промовив Філіп, достоту як примхливий малюк.
– Так кажуть діти, – зауважила Кірстен. – Вони кажуть: «Я не хочу робити це, я не хочу робити те». Проте ті, хто знає про життя більше, хто краще бачить, що відбувається, повинні змусити інших зробити те, чого вони робити не хочуть.
– То так ви розумієте вмовляння? – запитав Філіп. – Як наказ.
– Ні, не наказ. Лише порада. – Вона зітхнула. – Я б порадила це всім. Мікі має повернутися до своєї роботи, а Тіна – до своєї бібліотеки. Я рада, що Естер поїхала. Їй краще бути там, де вона не згадуватиме постійно про це все.
– Так, – зазначив Філіп. – Тут я з вами згоден. Ваша правда щодо Естер. Кірстен, а як же ви? Вам не треба звідси поїхати?
– Так, – зітхнувши, зронила Кірстен. – Мені слід поїхати.
– Чому ж ви не їдете?
– Ви не зрозумієте. Мені вже надто пізно.
Філіп замислено подивився на неї. Потім заговорив:
– Є так багато варіантів, ні, радше варіацій на цю тему. Лео думає, що Ґвенда це зробила. Ґвенда думає, що це зробив Лео. Тіна знає щось таке, що змушує її підозрювати, хто це зробив. Мікі знає, хто це зробив, але йому байдуже. Мері думає, що це зробила Естер. – Він помовчав, а потім продовжив: – Але, Кірсті, насправді, як я вже зауважував, це лише варіації на тему. Кірсті, нам же добре відомо, хто це зробив. Нам із вами?
Вона перелякано глипнула на нього.
– Я так і думав, – тріумфально виголосив Філіп.
– Про що ви? – запитала Кірстен. – Що ви хочете цим сказати?
– Я не знаю, хто це зробив, – пояснив Філіп. – Але ви знаєте. Ви не просто думаєте, що знаєте, хто це зробив, ви таки знаєте. Я маю слушність, хіба ні?
Кірстен рушила до дверей. Вона відчинила їх, потім обернулася і мовила:
– Це неввічливо, проте я скажу. Філіпе, ви дурень. Те, що ви намагаєтеся зробити, небезпечно. Вам відома тільки одна небезпека. Ви були льотчиком. Ви зустрічалися зі смертю там, у небі. Хіба ви не розумієте, що наближатися до істини так само небезпечно, як і воювати?
– А як щодо вас, Кірсті? Ви, знаючи правду, теж у небезпеці?
– Я здатна про себе подбати, – похмуро проказала Кірстен. – Я можу зберігати пильність. Але ви, Філіпе, в інвалідному візку безпорадні. Обміркуйте це! Крім того, – додала вона, – я не висловлюю свої погляди відкрито. Я свідомо відпускаю ситуацію, бо справді вважаю, що так краще для всіх. Якщо кожен поїде займатися власними справами, то неприємності припиняться. Я ж дотримуюся офіційної версії. Я досі стверджую, що це Джеко.
– Джеко? – витріщився Філіп.
– Чому ні? Джеко був розумним. Джеко міг це спланувати так, аби бути певним, що не постраждає від наслідків. У дитинстві він це часто прокручував. Зрештою, фальшиве алібі. Хіба це не робиться щодня?
– Йому б не вдалося це підлаштувати. Доктор Калґарі…
– «Доктор Калґарі, доктор Калґарі», – роздратувалася Кірстен, – тільки тому що він добре знаний, що його ім’я відоме, ви говорите: «Доктор Калґарі» так, ніби він Бог! Але дозвольте мені зауважити, коли б ви мали такий струс мозку, як у нього, все могло б бути по-інакшому – зовсім інший день, інший час, інше місце!
Філіп дивився на неї, схиливши голову набік.
– Отже, ваша версія така, – підсумував він. – І ви її відстоюєте. Дуже схвально. Та, Кірсті, ви самі в це вірите?
– Я вас попередила, – відрізала Кірстен, – більше не можу.
Вона відвернулася, потім знову повернула голову та додала вже своїм звичним тоном:
– Скажіть Мері, що я склала чистий одяг до другої шухляди.
На обличчі Філіпа з’явилася трохи невдоволена посмішка, яка потім згасла…
У ньому наростало внутрішнє хвилювання. Він відчував, що дуже наблизився до істини. Його експеримент із Кірстен виявився задовільним, але він сумнівався, що зможе іще щось із неї витягти. Її опіка дратувала. Те, що він каліка, не означає аж таку його вразливість, як вона стверджує. Він теж спроможний про себе подбати – і заради Бога, хіба
