Втрата - Лінвуд Барклі

— Він перебував у дуже непростих відносинах із законом протягом усього свого життя, — сказав Ейбеґнел. — І батько в нього не був кращим. Ентоні Флемінґ, він очолював у той час вельми потужну кримінальну організацію.

— Щось подібне до мафії? — запитав я.

— Не такого великого масштабу. Але він контролював значну частину нелегального ринку наркотиків між Нью-Гейвеном і Бриджпортом. Проституція, пограбування і все таке.

— Господи! — сказала Синтія. — Я про це не мала ані найменшого уявлення. Тобто я знала, що Вінс у якомусь розумінні поганий хлопець, але про його батька не знала нічого. Його батько досі живий?

— Ні. Його застрелили в 1992 році. Якісь амбітні гангстери убили його під час вельми невдалої для них оборудки.

Синтія похитала головою, неспроможна в усе це повірити.

— Їх спіймала поліція?

— У цьому не було потреби, — сказав Ейбеґнел. — Про них потурбувалися люди Ентоні Флемінґа. Вони повбивали й безпосередніх винуватців, і тих, котрі опинилися в неналежний час у неналежному місці — їхня помста була кривавою. Поліція вважає, що цією операцією керував Вінс Флемінґ, але він ніколи не був засуджений, проти нього навіть не було висунуто звинувачення.

Ейбеґнел простяг руку, щоб узяти ще одну плитку шоколаду.

— Я не повинен був би цього їсти, — сказав він. — Я знаю, моя дружина зготує мені щось смачне на вечерю.

Я втрутився до розмови:

— Але як це стосується Синтії та її родини?

— Ніяк, власне, — сказав детектив. — Але я досліджую, якою людиною став Вінс, і намагаюся зрозуміти, якою людиною він був у ту ніч, коли зникли рідні вашої дружини.

— Гадаєте, він якось був причетний до цього? — спитала Синтія.

— Не знаю. Але він мав причини бути розлюченим. Ваш батько відірвав вас від нього, коли ви мали побачення з ним. Це мало здатися принизливим не тільки для вас, а й для нього. І якщо він якось пов’язаний зі зникненням ваших батьків і зникненням вашого брата, то він… — Його голос полагіднішав. — Якщо він їх повбивав, тоді він міг звернутися до батька, щоб той із його засобами та досвідом допоміг йому замести сліди.

— Але ж, безперечно, поліція повинна була це розслідувати в той час, — сказав я. — Ви не могли бути першим чоловіком, який дійшов цього висновку.

— Ви маєте слушність. Поліція розглянула цей варіант. Але вони так і не знайшли якихось конкретних доказів. Були тільки підозри. А Вінс і його родина забезпечили алібі одне одному. Він сказав, що відразу поїхав додому, коли Клейтон Бідж забрав свою дочку.

— Це пояснює одну річ, — сказала Синтія.

— Яку річ? — запитав я.

Ейбеґнел лише всміхнувся. Він, безперечно, знав, що скаже Синтія, а вона сказала:

— Це пояснює, чому я залишилася жива.

Ейбеґнел кивнув.

— Бо я подобалася йому.

— Але твій брат, — нагадав я. — Він нічого не міг мати проти твого брата. — Я обернувся до Ейбеґнела. — Як ви поясните це?

— Тод міг бути просто свідком. Кимось таким, хто був присутній на місці злочину, кого треба було усунути.

Ми всі мовчали якусь хвилину. Потім Синтія сказала:

— У нього був ніж.

— У кого? — запитав Ейбеґнел. — У Вінса?

— В автомобілі тієї ночі. Він показував його мені. То був такий ніж — не знаю, як ви його називаєте. Один із тих ножів, у якого лезо вискакує на пружині.

— Ніж із кнопкою, — сказав Ейбеґнел.

— Атож, — сказала Синтія. — Я пам’ятаю… Пригадую, як тримала його в руках… — Її голос затремтів, а очі стали округлюватися під повіками. — У мене йде обертом голова.

Я швидко обхопив її рукою.

— Що тобі принести?

— Мені, мені треба лише піти… освіжитися… На одну хвилинку, — сказала вона, намагаючись підвестися на ноги.

Я дивився на неї якусь хвилину, аби переконатися, що вона тримається на ногах, а потім стурбовано спостерігав, як вона підіймається сходами.

Ейбеґнел дивився на неї теж і коли почув, як двері до туалетної кімнати зачинилися, він нахилився ближче до мене й спокійно сказав:

— Як ви це пояснюєте?

— Не знаю, — сказав я. — Думаю, вона геть виснажена.

Ейбеґнел кивнув, протягом однієї-двох хвилин він мовчав. Потім сказав:

— Батько Вінса Флемінга мав дуже добрі прибутки зі свого нелегального бізнесу. Якщо він відчував якусь відповідальність за те, що вчинив його син, то мав повну фінансову спроможність підкидати ті суми грошей тітці вашої дружини, щоб допомогти їй дати освіту своїй небозі.

— Ви бачили листа, — сказав я. — Тес вам його віддала?

— Так, віддала. І конверти теж. Я бачу, ви. ще не казали своїй дружині про це?

— Ще не казав. Хоч я бачу, що й Тес уже готова їй це сказати. У рішенні Синтії найняти вас, я думаю, Тес побачила знак, що вона готова знати всю правду.

Ейбеґнел замислено кивнув.

— Ліпше повідомити її про це саме тепер, позаяк ми намагаємося знайти відповіді на деякі запитання.

— Ми домовилися побачитися з Тес завтра ввечері. Реально ми можемо поїхати до неї навіть сьогодні.

Чесно кажучи, я подумав про денний тариф Ейбеґнела.

— Це добре… — у кишені Ейбеґнела задзвонив телефон. — Звітна доповідь про вечерю, безперечно, — сказав він і дістав мобільник. Але вираз у нього був спантеличений, коли він побачив номер, то запхав телефон назад до кишені й сказав: — Вони можуть залишити письмове повідомлення.

Синтія вже спускалася зі сходів.

— Місіс Арчер, ви себе нормально почуваєте? — запитав Ейбеґнел. Вона кивнула й сіла. Він прочистив горло. — Ви цього певні? Бо я хотів би перейти до наступного питання.

Синтія сказала:

— Так, зі мною все гаразд. Продовжуйте.

— Гадаю, наступна поблема може мати дуже просте пояснення. Можливо, йдеться про помилку в церковних записах абощо. Державна бюрократія, як відомо, також не відзначається непомильністю.

— Ви про що?

— Розумієте, коли ви не змогли знайти для мене фотографію вашого батька, я, як вам і пообіцяв, звернувся в управління автомобільного транспорту. Я думав, вони допоможуть мені в цьому, але, як з’ясувалося, допомогти вони мені не змогли.

— У них немає фотографії мого батька? Він зареєструвався в них ще до того, як вони стали ліпити фотографії у посвідчення про право водити автомобіль? — запитала Синтія.

— Причина в іншому, — сказав Ейбеґнел. — Вони взагалі не мають відомостей про те, що ваш батько коли-небудь одержував у них посвідчення про право водити автомобіль.

— Що ви маєте на увазі?

— Про нього немає ніякого запису, місіс Арчер. Із погляду департаменту транспортних засобів, ваш батько ніколи не існував.

Розділ дев’ятнадцятий

— Але ж це може пояснюватися тим, що ви вже сказали, — промовила Синтія. — Люди часто зникають із комп’ютерних файлів.

Дентон Ейбеґнел приязно кивнув.

— Це правда.