Керрі - Стівен Кінг

На підлозі прямо коло тронів тріщав електрикою 220-вольтний дріт, а коло нього Ронда Сімар у зеленій тюлевій сукні танцювала танець шаленої маріонетки. Довга спідниця раптом зайнялась, і Ронда впала вперед, продовжуючи сіпатися.

Можливо, саме в цей момент Керрі перехитнулася за край. Вона притулилася до дверей, її серце дико гупало, але тіло було холодне, як склянка напою з льодом. Обличчя посинішало, тільки на щоках повиступали темно-червоні гарячкові плями. У голові лунко бумкало, і свідома думка покинула її.

Керрі відсахнулася від дверей, але несвідомо й без жодного плану продовжила тримати їх зачиненими. Там, усередині, вогонь спалахнув яскравіше, і вона півсвідомо зрозуміла, що то, певно, зайнялося панно.

Вона опустилася на верхню сходинку й поклала голову на коліна, намагаючись дихати повільніше. Вони знову спробували прорватися через двері, але вона легко втримала їх — для цього навіть не доводилося напружуватись. Якесь неясне чуття показало їй, що дехто тікає через пожежний вихід, але нехай. Вона дістане їх пізніше. Вона їх усіх дістане. Усіх до одного.

Вона повільно спустилася сходами й пішла до парадних дверей, утримуючи замкненими двері спортзалу. То було легко. Тільки й діла, що тримати їх образ у голові.

Раптом спрацювала сирена на ратуші, від чого Керрі скрикнула й закрила обличчя долонями

(це сирена це просто пожежний сигнал)

на якусь мить. Вона втратила з думки вигляд дверей спортзалу, і дехто майже зміг утекти. Ні, ні. Неслухи. Вона знову грюкнула дверима, притиснувши до одвірків чиїсь пальці — здається, то був Дейл Норберт, — і відрубавши один з них.

Вона знову помчала через галявину в бік Мейн-стріт, схожа на опудало з виряченими очима. Справа від неї був центр містечка — універмаг, «Фрукти Келлі», салон краси, заправки, поліційний відділок, пожежна бригада…

(вони загасять мій вогонь)

Але ні. Вона захихотіла, і то був божевільний звук: у ньому злилися тріумф, утрата, перемога, жах. Вона підійшла до першого гідранта й спробувала викрутити велетенську пофарбовану бічну гайку.

(г-га)

Було важко. Було дуже важко. Туго закручений метал хотів їй завадити. Дурниці.

Вона крутнула сильніше й відчула, як він піддається. Тоді крутнула з іншого боку. Тоді згори. Тоді відступила назад і крутнула всі три разом — вони миттєво злетіли геть. Вода рвонула в боки й угору, а одна з гайок пролетіла в п’яти футах від неї на вбивчій швидкості. Ударилась об дорогу, високо зрикошетила в повітря і зникла. Біла від тиску вода виривалася з гідранта, утворюючи фігуру, подібну до розп’яття.

Керрі всміхалась, а її серце гупало двісті разів на хвилину. Спотикаючись, вона рушила до Ґрасс-плази. Вона не помічала, що несвідомо намагалася обтерти скривавлені руки об сукню, як леді Макбет, не помічала, що плаче навіть тоді, коли сміється. Не помічала, що одна потаємна частина свідомості оплакує її остаточний і повний крах.

Тому що вона збиралася взяти їх усіх із собою і влаштувати величезне вогнище, та таке, щоб земля навколо просякла його смородом.

Вона розкрутила гідрант на Ґрасс-плазі, а тоді пішла до «Амоко», якій випало стати першою заправкою на її шляху, але не останньою.

Зі свідчень шерифа Отіса Дойла, даних під присягою перед Комісією з розслідувань штату Мейн (зі звіту Комісії Вайт), стор. 29—31:

П: Шерифе, де Ви були ввечері двадцять сьомого травня?

В: На трасі 179, відомій як Олд-Бентон-роуд, розслідував обставини дорожньої пригоди. Вона сталася за міською межею Чемберлена, на території Дарема, але я допомагав Мелу Креґеру, даремському констеблю.

П: Коли Вас повідомили про негаразди в старшій школі Юена?

В: Я отримав інформацію по рації від офіцера Джейкоба Плессі о 22 : 21.

П: Що то була за інформація?

В: Офіцер Плессі сказав, що в школі щось трапилося, але він не знав, наскільки все серйозно. Він казав, що там багато кричать і що хтось підняв пожежну тривогу. Сказав, що рушить туди й спробує оцінити масштаби негараздів.

П: Він сказав, що школа горіла?

В: Ні, сер.

П: Ви наказали йому доповісти про побачене?

В: Так.

П: Офіцер Плессі доповів?

В: Ні. Він скоро загинув від вибуху заправки «Амоко» на розі Мейн і Саммер.

П: Коли Ви отримали наступне повідомлення по рації з приводу Чемберлена?

В: О 22 : 42. На той час я саме повертався до Чемберлена з підозрюваним на задньому сидінні — з п’яним водієм. Як я вже казав, пригода сталася на території Мела Креґера, але в Даремі нема тюрми. Коли я довіз його до Чемберлена, виявилося, що в нас її теж уже нема.

П: Яке повідомлення Ви отримали о 22 : 42?

В: Мене викликала поліція штату, щоб передати повідомлення від моттонської пожежної бригади. Диспетчер поліції штату сказав, що в старшій школі Юена сталася пожежа, щось схоже на заворушення і, можливо, вибух. На той час ніхто нічого не був певен. Не забувайте, все відбулося протягом сорока хвилин.

П: Ми це розуміємо, шерифе. Що сталося далі?

В: Я поїхав до Чемберлена з мигалкою і сиреною. Намагався догукатися до Джейка Плессі, але ніяк не міг. А тоді відгукнувся Том Квілен і почав белькотіти про те, що все місто у вогні, а води нема.

П: Ви пам’ятаєте, о котрій годині це сталося?

В: Так, сер. На той час я вже все записував. Це було о 22 : 58.

П: Квілен стверджує, що заправка «Амоко» вибухнула о 23 : 00.

В: Я б узяв середнє число. Нехай буде 22 : 59.

П: Коли Ви прибули до Чемберлена?

В: О 23 : 10.

П: Яким було Ваше перше враження від побаченого, шерифе Дойл?

В: Я був приголомшений. Не міг повірити очам.

П: Що саме Ви побачили?

В: Уся верхня частина ділового кварталу горіла. Заправки «Амоко» не стало. На місці Вулворта залишилось тільки ревуче полум’я. Вогонь перекинувся на три сусідні дерев’яні споруди — «Бар і гриль Даффі», «Фруктову компанію Келлі» й більярдну залу. Жар стояв нестерпний. Іскри перелітали на дахи ріелторського агентства Maitland & Western Auto Даґа Бренна. Прибували пожежні машини, але вони мало що могли вдіяти. Кожен гідрант на тій вулиці був зірваний. Єдиними ресурсами, які можна було хоч якось приставити до роботи, були дві старі машини добровольчої команди з Вестовера, та й