Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг
Коли Зора опустилася навколішки, у натовпі почулося глибоке зітхання. Руки дівчини звелися, щоб захистити обличчя, та надто пізно. Менше дівча всілося на неї верхи, схопило руками Зору за зап'ястки, нагинаючи її вагою свого тіла додолу, а його білі вишкірені зуби тяглися до оголеної шиї...
— Бу-у-м!
Вибух розколов цю напруженість, як горіх. Спалах освітив темряву за танцювальним майданчиком. Уламок цеглини просвистів повз вухо Бонда, і фруктовий сад за мить заповнили люди, що бігли звідусіль. Циганський ватаг крадькома подався вперед із затиснутим у руці кривим кинджалом. За ним рушив і Керім з пістолетом у руці. Проминаючи дівчат, що, відпустивши одна одну, застигли з дикими очима й сполохано трусилися, циган кинув їм лише одне слово, і вони хутко зникли в нічній темряві між деревами — там, де вже розтанули решта жінок і дітей.
Тримаючи в руці «Беретту», Бонд обачно простував услід за Керімом у бік широкого пролому, який утворився в садовій огорожі. Що це, чорт забирай, тут коїться?
Між діркою в мурі та танцювальним майданчиком метушилися, бігали й наштовхувались одна на одну постаті. І аж коли Бонд сам приєднався до бійки, він розпізнав у кремезних, пишно вдягнених у циганське вбрання болгар. Здавалося, «безликі» майже вдвічі переважали числом. Бонд придивився до купи тих, що запекло билися. Ось із неї вивалився, схопившись за живіт, молодий циган. Страшенно кашляючи, він навмання пішов у бік Бонда. Двоє маленьких темних чоловіків, низько тримаючи ножі, кинулися за ним, Бонд інстинктивно відступив убік, щоб натовп не виявився позад них, і націлився в їхні ноги над колінами. Пістолет у його руці двічі ляснув, і обидва повалились обличчям у траву. Двох куль уже немає. Залишалося тільки шість. Бонд підступив до бійки ближче. Над його головою просвистів ніж і брязкнув на цементну долівку. Він призначався Керімові, який саме вибіг із затінку з двома переслідувачами, що висіли в нього на п'ятах. Один з них заніс ножа, щоб метнути його в Керіма. Бонд вистрілив наосліп під стегна й помітив, як чоловік упав. Другий кинувся між деревами тікати. Керім став на коліно поруч із Бондом, порпаючись із пістолетом.
— Прикрий мене! — крикнув він. — Заклинило з першого пострілу. Чортові болгари! Бог знає, що вони замислили і що роблять!
Чиясь рука схопила Бонда ззаду, затисла йому рот і сіпнула назад. Бонд відчув запах карболового мила й нікотину; потім його вдарили черевиком по потилиці. Він крутонувся на траві, чекаючи, коли його обпече полум'я ножа. Та нападники — а їх було троє — натомість накинулися на Керіма. Як тільки Бонд став на коліно, він побачив, як невеличкі квадратні постаті гуртом навалилися на зігнутого чоловіка, який тицяв угору своїм ні на що не придатним пістолетом, а потім зник під сподом. У ту саму мить, коли Бонд ступив крок уперед і рукояткою пістолета вдарив по круглій голеній голові, щось зблиснуло перед його очима і кривий кинджал циганського ватага застряг у зігнутій спині. Керім зіп'явся на ноги, а третій нападник щодуху кинувся тікати.
Чоловік, який стояв у проломі муру, вигукнув одне слово, і один за одним болгари припиняли бійку, бігли до того чоловіка й далі на дорогу. Стріляй, Джеймсе, стріляй! — ревів Керім. — Це — Кріленсу!
Пістолет сіпнувся в Бондовій руці. Та чоловік сховався за муром, а тридцять ярдів надто велика відстань для стрільби вночі з автоматичного пістолета. Коли Бонд опустив свою гарячу зброю, почулося стаккато вихлопів цілої батареї «Ламбретт». Бонд стояв і дослухався до осиного рою, який відлітав із пагорба.
Запала тиша, яку порушував тільки стогін поранених. Бонд стомлено спостерігав, як Керім і Вавра вийшли крізь пролом у мурі й рушили повз тіла загиблих, час від часу повертаючи їх ногою. Решта циган поверталися з дороги, і старші жінки поспішали із затінку, щоб допомогти своїм чоловікам.
Бонд не йняв віри. Хай їм чорт, як усе це пояснити? Десять чи дванадцять убитих. Навіщо? На кого вони намірялися? Тільки не на нього. Коли він лежав зручною мішенню на землі, вони його проминули і попростували до Керіма. Чи є тут щось спільне зі справою Романової? Як це можна пов'язати одне з одним?
Раптом він напружився. Його пістолет біля стегна двічі плюнув полум'ям. Не завдавши лиха, він ковзнув по спині Керіма. Постать, яка щойно воскресла з мертвих, двічі обернулася навколо своєї осі, мов балетний танцівник, і повалилась обличчям уперед. Бонд вчасно втрутився в цю сцену. Місяць вихопив із темряви блискуче лезо, освітивши ціль для пострілів. Керім поглянув на тіло, що сіпалося в конвульсіях, і обернувся до Бонда.
— Ех, ти, дурень! — спересердя промовив Бонд. — Якого ж біса ти не бережешся? Тобі потрібна нянька!
Злість Бонда була породжена підозрою, що саме він і накликав хмару смерті на небосхил Керімової долі.
Дарко сором'язливо всміхнувся.
— Це недобре, Джеймсе. Ти надто часто рятуєш мені життя. Ми б могли бути друзями, але тепер відстань між нами надто велика... Даруй мені, що я ніколи не зможу тобі віддячити. — Він простяг руку.
— Не блазнюй, Дарко. — Бонд ухилився від потиску. — Мій пістолет спрацював, а твій — ні. Ось і все. Краще дістань собі надійнішу зброю. Бога ради, поясни мені, що в біса все це означає? Сьогодні вночі тут пролилося забагато крові. З мене досить. Я хочу випити. Ходімо прикінчимо ту ракію. — І він узяв за руку цього великого чоловіка.
Щойно вони підійшли до столу із залишками вечері, з глибини саду долинув пронизливий крик. Бонд поклав руку на пістолет. Керім труснув головою.
— Невдовзі ми дізнаємося, чому «безликі» вчинили напад,— похмуро пообіцяв він. — Мої друзі зараз це з'ясовують. Гадаю, вони ніколи не подарують мені те, що я прийшов до них сьогодні ввечері. П'ятеро їхніх чоловіків забито на смерть.
— До них цілком могла долучитися й жінка,— зауважив без тіні співчуття Бонд. — Принаймні