Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

резидентури, почав говорити. Він мав сильний, схожий на скелю профіль із масивними кістками й випнутим підборіддям під важкими, підстриженими за сталінською манерою бурими вусами. Бонд бачив тільки холодне сіре око під кущастими віями та низьке чоло, увінчане схожим на дріт, каштановим волоссям із сивиною. Цей чоловік був єдиний з присутніх, хто дозволяв собі курити. Він по-діловому попахкував маленькою дерев'яною люлькою, в яку було вставлено півсигарети. Час від часу він розмахував люлькою на всі боки, і попіл падав просто на підлогу. В його профілі було більше влади, ніж у будь-якому іншому обличчі, і Бонд зробив припущення, що це — найстарший із присутніх і що його прислали з Москви.

Очі в Бонда стомилися. Він почав м'яко повертати ручки й вивчати кабінет, наскільки це дозволяли нерівні краї мишачої нори. Він не побачив нічого цікавого — дві захисного кольору шафи для справ, вішалка біля дверей, на якій він нарахував шість приблизно однакових сірих фетрових капелюхів, і буфет із важкою карафою з водою та кількома склянками. Бонд відступив від бінокулярів і потер очі.

— Якби тільки ми могли чути... — мовив Керім, сумно похитуючи головою. — Це було б варте багатьох діамантів.

— Це б вирішило багато проблем,— погодився Бонд. — До речі, Дарко, як це ви натрапили на тунель? Навіщо його збудовано?

Керім нахилився, швидко поглянув у бінокуляри й випростався.

— Це — покинута дренажна труба з Колонного залу,— пояснив він. — Нині там туристський об'єкт. Це якраз над нами, на пагорбах Стамбула, поблизу святої Софії. Тисячі років тому його збудували як резервуар на випадок облоги міста.

Власне, це велетенський підземний палац завдовжки в сотні ярдів і вдвічі вужчий. Його збудували, щоб тримати на запас мільйони галонів води. А відкрив його близько чотирьохсот років тому чоловік на ймення Гілліус. Якось я прочитав його звіт про цю знахідку. Там говорилося, що взимку резервуар заповнювався «з величезної труби з могутнім ревом». Тож мені здалося, що там має бути ще одна величезна труба, щоб так само швидко випускати воду, якщо місто потрапить до рук ворогів. Я пішов до Колонного залу, підкупив сторожа і разом з одним із моїх хлопців веслував серед колон усю ніч у маленькому гумовому човні. Ми ходили попід стінами з молотком і ехолотом. В одному кінці, у найбільш імовірному для цього місці, почувся звук порожнечі. Я дав ще більше грошей міністрові громадських робіт, і він закрив це місце на тиждень — мовляв, «для чистки». Моя невеличка команда мала багато роботи. — Керім нахилився, поглянув в окуляри й повів далі: — Ми вгризлися в стіну над водою і потрапили на верхівку склепіння, де починається тунель. Ми пішли ним доволі збуджені, бо не знали, де вийдемо на поверхню. А він, звісно, пішов униз пагорба попід Книжковою вулицею, де росіяни розташували свою штаб-квартиру, а далі просто в Золотий Ріг поблизу Галатського мосту, за двадцять ярдів од мого складу. Тож ми замурували нашу діру в Колонному залі й почали копати з мого кінця. Це було два роки тому й забрало в нас цілий рік. Чимало зусиль ми доклали до того, щоб потрапити простісінько під штаб росіян. — Керім усміхнувся. — І тепер я з жахом думаю, як одного дня росіяни вирішать змінити цей кабінет на інший. Та, сподіваюся, на той час начальником «Т» буде вже хтось інший.

Керім нахилився до гумових кружалець навколо окулярів і отетерів. Потім хутко промовив:

— Двері відчинилися! Ідіть сюди. Хутчіш. Ось вона й прийшла.

Розділ 17

Аби згаяти час

До готелю Джеймс Бонд повернувся о сьомій вечора. Він прийняв гарячу ванну, потім холодний душ, і йому здалося, що він нарешті позбувся смороду зоопарку. В самих шортах він сів біля вікна, потягуючи горілку з тоніким і милуючись величним заходом сонця над Золотим Рогом. Ця епічна картина чомусь була забарвлена у драматичні тони, та Бонд не звертав уваги на розірвану тканину золота й на кров, що заливала сцену з мінаретами, бо перед його очима стояла зовсім інша мізансцена — поява Тетяни Романової. Він думав про високу вродливу дівчину з пружною балетною ходою, яка увійшла з аркушем паперу в руці й стала поруч із шефом. Усі чоловіки, як по команді, втупилися в неї. Вона зашарілась і опустила очі.

Що міг означати оцей однаковий вираз на обличчях різних чоловіків? У ньому читалась не тільки зацікавленість, яку виявляють чоловіки до гарних дівчат. Може, вони хотіли знати про зміст шифровки, через яку було перервано їхню нараду? Ні, не тільки це, бо в їхніх поглядах відчувалося й лукавство, змішане із зневагою,— саме так люди дивляться на повій.

Це була загадкова сцена, ритуальне дійство високодисциплінізованої військової організації, в якій брали участь неординарні офіцери дійсної служби, в тім числі й дівчина, зовсім не статистка, а скоріше активна учасниця у званні єфрейтора, що виконує свої звичайні службові обов'язки. Чого це вони так неприховане, відверто втупилися в неї з оцим допитливим виразом — так ніби вона шпигун, якого спіймали на гарячому, а тепер мають судити? Може, її в чомусь підозрюють? А може, вона сама розкрилася? Але динаміка розвитку подій засвідчувала зовсім інше: шеф резидентури прочитав уголос шифровку й одразу ж усі погляди зосередилися на ньому. Резидент, очевидно, ще раз повторив якесь місце з шифровки, і чоловіки прибрали похмурого вигляду, так наче вони — люди сторонні і справа їх не цікавить. Потім шеф подивився на дівчину, і всі зробили те саме. Він щось привітно запитав. Дівчина кивнула головою і коротко відповіла. Решта чоловіків пожвавились. Начальник запитально мовив одне слово. Дівчина дуже зашарілась і покірно кивнула у відповідь головою. Чоловіки підбадьорливо заусміхались — може, лукаво, але схвально.

Ніяких підозр. Ніякого осуду. Сцена закінчилася кількома фразами шефа, на які дівчина, певне, відповіла щось подібне до «Так, сер». Потім вона повернулась і рушила з кімнати. Коли вона пішла, шеф промовив-щось із виразом іронії на обличчі, чоловіки щиро засміялись, і знову з'явився лукавий вираз на їхніх обличчях, так ніби він сказав щось непристойне. Потім вони знову взялися до роботи.

І в тунелі, дорогою назад, і згодом у кабінеті Керіма, коли вони обговорювали побачене крізь перископ, і тепер Бонд усе шукав прийнятне пояснення саме цьому епізодові з шаради-пантоміми, яка розігралася перед його очима. Шукав і