Дитина від батька мого чоловіка - Олександра Багірова

Дзвінок домофона руйнує мить, безжально топче її. Ось і Світлана біжить сходами. Життя показує мені моє місце за парканом на узбіччі. Їхній світ щастя для мене закритий. А я злодійка, завжди нею була.

Льоша… я так рада другу… і подумки волаю: «Чому зараз!». Льоша розгублений, спантеличений, але не показує цього, коситься у бік Влада. Намагаюся вдати, що все добре. Усміхаюся, сміюся, крізь криваві сльози, що ллються в душі.

Влад змінюється миттєво. Губи щільно стиснуті, а в погляді ... ненависть, якої я так боялася.