Картковий будинок - Майкл Доббс

Голос, який затинався по телефону, було майже не впізнати. Він був бляклий, непевний, спустошений.

— Френсисе, боюся, у мене погані новини. «Обзервер» вийшов на зв’язок. Виродки. Кажуть, що завтра запускають статтю. Не можу цього пояснити, та вони твердять, ніби мій брат Чарльз купував акції у компаніях за інсайдерською інформацією — урядовою інформацією. Наживаючись на них. Кажуть, у них є документальні докази — банківські рахунки, брокерські чеки, все вкупі. Він придбав акції «Реноксу» десь на п’ятдесят тисяч фунтів, як вони кажуть, за кілька днів до того, як ми схвалили їхні нові ліки. Продав наступного дня зі значною вигодою. Все це він провів з фальшивої адреси в Педингтоні, як мені сказали. Це буде передова стаття...— Запала виснажена пауза, так ніби Колінґридж більше не мав енергії продовжувати.— Френсисе, всі ж припустять, що інформацію він взяв у мене. Що в бога мені робити?

Перш ніж відповісти, Уркгарт зручно вмостився на старе шкіряне сидіння машини. Це було сидіння, у якому він звик до ризику.

— Ви щось відповіли «Обзерверу», Генрі?

— Ні. Не думаю, що вони очікували коментарів від мене. Вони взагалі-то намагалися знайти Чарлі.

— А де він?

— Сподіваюся, заліг на дно. Мені вдалося вийти на нього. Він... був п’яний. Я просто наказав йому зняти слухавку з ріжка й не підходити до дверей.

Уркгарт стиснув кермо, дивлячись поперед себе. Він почувався на диво відсторонено. Він привів у рух машину, набагато потужнішу за його спроможність контролювати її. Він уже не міг бути певним, що чекало за наступним поворотом, знав лише, що жене набагато швидше, аніж це взагалі можна вважати безпечним. Він не міг спинитися, не хотів. Запізно переосмислювати.

— Де Чарлі?

— Вдома у Лондоні.

— Вам треба когось туди прислати, щоб про нього попіклувалися. Його не можна полишити на самого себе, Генрі. Послухайте, я знаю, це має бути боляче, та поблизу Довера є клініка-витверезник, яку офіс організатора використовує для випадкових рядових парламентарів. Все дуже конфіденційно, дуже люб’язно. Лікар Кристіан, голова клініки, неперевершений. Я передзвоню йому й попрошу прийти до Чарлі. Боюся, вам доведеться організувати так, щоб там був хтось іще з родини, на той раз, якщо Чарлі почне буянити. Як гадаєте? Може, ваша дружина? Треба діяти швидко, Генрі, бо вже за кілька годин «Обзервер» буде на вулицях, а домівку вашого брата візьмуть в облогу. Нам треба обскакати тих виродків. У тому стані, в якому зараз Чарлі, не можна знати, що він наговорить чи накоїть.

— Але що ж нам робити далі? Я не можу переховувати Чарлі вічно. Йому ж доведеться зіткнутися з цим раніше чи пізніше, хіба ні?

— Вибачте за питання, Генрі, та чи він робив це? З акціями?

Зітхання, що почулося з того боку, було мов затхле повітря, що виходить з давно закопаної домовини.

— Я не знаю. Я просто не знаю. Але...— вагання відгонило сумнівом і поразкою.— Очевидно, що ми ліцензували новий препарат від «Реноксу». Будь-хто, хто володіє акціями, отримав би непоганий зиск. Але ж у Чарлі немає грошей сплатити основні рахунки, не кажучи вже про те, щоб розкидатися на акції. Та й звідки йому було знати про «Ренокс»?

Уркгарт вдався до тону, який не терпить заперечень.

— Подумаємо про це, коли попіклуємося про нього. Йому потрібна допомога, хоче він того чи ні, і ми маємо забезпечити трохи часу. Ми з вами, Генрі, ми мусимо попіклуватися про нього. А вам особливо варто бути обачним, Генрі,— сказав він і зробив коротку паузу, щоб слова засвоїлися.— Ви не можете собі дозволити помилки.

У телефоні почулася стомлена згода Колінґриджа. Він не мав ані волі, ані можливості сперечатися і радів владності свого головного організатора, навіть якщо вона позбавляла його як сімейної гордості, так і статусу його посади.

— Що мені ще зробити, Френсисе?

— Нічого. Поки не заберете Чарлі. Триматимемо порох сухим. Спочатку точно побачимо, що скажуть в «Обзервері», а тоді вже можемо ставати до бою. А тим часом не казатимемо нічого.

— Дякую, Френсисе. Будь ласка, подзвоніть вашому лікарю Кристіану, спитайте, чи він допоможе. Capa зможе бути вдома в мого брата менш ніж за дві години, якщо виїде просто зараз. Потурбуйтеся про все. О... прокляття.

Уркгарт чув, як у голосі прем’єр-міністра прориваються емоції.

— Не хвилюйтеся, Генрі. Все владнається,— підбадьорив Уркгарт.— Довіртеся мені.

Чарльз Колінґридж спершу не заперечував, коли невістка проникла до його квартири за допомогою запасного ключа. Він хропів у кріслі, а навколо розкинулися сліди потурання власним слабкостям. Невістка витратила п’ять нелегких хвилин, намагаючись розбуркати його, майже без толку, аж поки не вдалася до льоду, загорнутого в рушник. Саме тоді він і почав опиратися. Його протести стали гучнішими, коли він почав розуміти, що каже Capa, переконуючи його «поїхати на кілька днів», та діалог став цілковито незв’язним, коли вона почала запитувати його про акції. Вона не могла домогтися від нього ніякого сенсу, як і не могла переконати його йти з нею.

Лікарю Кристіану й молодшому організатору знадобилася майже година, щоб приїхати, і ситуація зрушила з місця. Зібрали валізу з найнеобхіднішим, і вони втрьох запхали прем’єрового брата, який досі протестував, в машину лікаря Кристіана, яка стояла припаркована подалі від очей, позаду будівлі.

Їм пощастило, що Чарлі втратив фізичну координацію, щоб чинити серйозний опір. На жаль, вся ця справа забрала час, забагато часу, тож коли чорний «форд-гранада» лікаря вигулькнув з-поза будівлі на центральну вулицю, з Сарою і Чарлі на задньому сидінні, всю цю сцену спостерігала знімальна група ITN, яка щойно прибула на місце.

Відеозапис Чарльза, який тікає, зіщулившись на задньому сидінні машини, у супроводі засмученої дружини прем’єр-міністра, став головним сюжетом вечірніх новин.

Розділ двадцять перший

Відданість може виявитися гарною новиною, але рідко гарною настановою.

Неділя, 17 жовтня

Сцени з утікачем Чарльзом Колінґриджем досі були головною темою новин, коли вийшла в ефір «Вікенд-Вотч». Програму монтували в шаленому поспіху, і в ній було багато нестиковок. Пультова просмерділася потом і затхлим тютюном, не було часу нормально все прогнати, а текст на заключні частини досі набирали, коли ведучий уже вітав своїх гостей.

На програму не вдалося переконати прийти бодай одного міністра; що більше намагалися когось умовити, то войовничішими