Українська література » » Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

---
Читаємо онлайн Полуничний сезон - Микола Ярмолюк
і показав сік, який надійшов із пунктів за останні чотири дні. Були слоїки і з перших переробок. Їх набралося стільки, що Турчин мусив просити в директора машину, аби завезла на автостанцію. Той дав вантажну, хоча в нього біля гаража поблискував на сопці новенький «Москвич». В область дістався після обіду. Найняв таксі й поїхав прямо в обласне управління. Начальник відділу карного розшуку, побачивши його, обтяженого слоїками, здивовано підвів брови, а тоді заусміхався.

— Що це все значить?

Турчин присів біля столу і, злегка ворушачи побілілими пальцями, почав розказувати. Не забув згадати і начальника міліції Лівончика, який і слухати не хотів про заготівельників. Вони для нього поза будь-якою підозрою. В голосі Турчина звучало обурення.

— Ви так говорите, ніби вже маєте проти заготівельників незаперечні докази, — зауважив полковник.

— Вони заховані в котромусь слоїку.

— Хай так. І все ж не можна прямолінійно. А потім… Не подумайте, що я піклуюся тільки про свій город. А нас в першу чергу цікавить сумна історія з Воловиком. Як ви пов'яжете це з фальсифікацією соку?

Турчин мовчки проковтнув гірку пілюлю.

— Зараз не можу сказати. Версій багато. Може бути, що заготівельники не поділили між собою крадене, бо вони так званими «преміями» були невдоволені. Або таке: Воловик чимось не сподобався їм. Я схильний і до того, що стався нещасний випадок.

— А нічні відвідини села експедитором?

— Все було так, як він розказував.

— Хай би. Проте, якщо то був нещасний випадок, те теж треба довести.

— Це буде зробити найважче.

— В цьому вся й складність. Як ви надалі збираєтеся вести справу?

— Все залежатиме від висновків експертизи. Поки що маю намір побувати в об'єднанні, переглянути особисті справи заготівельників, поцікавитися їхніми заробітками, преміями.

Полковник підвівся, підійшов до вікна і став дивитися на червону стіну сусіднього будинку. Стояв нерухомо, потім так само повільно повернувся обличчям до Турчина.

— Якщо ваш здогад із фальсифікацією соку підтвердиться, будемо підключати відділ по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності. Хлопці там розторопні…

— А може, відразу порушити справу і передати слідчим?

— Ви що ж, хочете руки вмити? — ворухнув бровами полковник.

— Чому ж… Будемо займатися, так би мовити, паралельно — вони фальсифікаторами, а ми — смертю Воловика.

— Ніяких паралелей… Певно, доведеться бити по всіх точках. І — ранувато ділити шкуру невбитого ведмедя. Треба спочатку хоч побачити того звіра.


10

Чорнява, симпатична молодичка, що була начальником відділу кадрів обласного аграрно-промислового об'єднання консервної промисловості, навідріз відмовилася показати особисті справи та трудові книжки ярешківських заготівельників.

— Я це можу зробити тільки з дозволу генерального директора.

— Тоді беріть дозвіл.

Молодичка підняла трубку внутрішнього телефону.

— Олександре Борисовичу, це я. Тут товариш із міліції вимагає особисті справи завідуючого ярешківським приймально-переробним пунктом Моринця та заготівельників Добровольського і Кайдаля. Посвідчення? Показував. Так, зрозуміла вас. — Молодичка поклала трубку й подивилася на оперуповноваженого привітніше. — Директор дозволив. Ви вже вибачте, але в нас так заведено.

Всі три трудові книжки були чисті, не потерті, лише в Моринця значилося чотири записи, а в Кайдаля й Добровольського — по два. Моринець до завідування працював продавцем в одному із споживчих товариств Молдавії, лиш часто міняв магазини; Добровольський був товарознавцем у тому ж товаристві; а Кайдаль у Чернігівській області їздив на колгоспній машині.

— У вас що, всі заготівельники з інших областей?

— Ні, лиш на ярешківському пункті.

— Ви оформляли їх на роботу? Поцікавилися, чого вони опинилися в наших краях?

Начальниця кадрів враз замислилася — вагалася, а чи щось пригадувала.

— Ні, не цікавилася.

На заявах ярешківських заготівельників були розмашисті резолюції генерального директора.

— А хто розмовляє з людьми, яких приймаєте на роботу?

— Як правило, я. Але, буває, і директор.

— А з цими директор розмовляв?

— Здається… У нас, знаєте, робітників багато… А ще й сезонники… Про всіх усього не запам'ятаєш.

Коли Турчин підвівся, щоб іти, молодичка сказала:

— Олександр Борисович просив вас, як звільнитеся, зайти до нього.

— Хто це?

— Цугаль. Генеральний директор. Я проведу вас.

… Ледь Турчин ступив на поріг, Цугаль підвівся з-за масивного двотумбового столу й пішов назустріч. Ступав широко й легко, хоча мав, певно, всі шістдесят, був високий, прямий, із відкритим обличчям. Посадив капітана коло приставного столика, сам сів навпроти, виклавши перед себе руки з довгими випещеними пальцями.

— Я пробачаюся і не наполягаю. Проте, як директор, хотів би знати: чим викликаний ваш візит?

— Займаюся перевіркою деяких сигналів.

— Прикро, коли сигнали підтвердяться. Це ж найкращий пункт в об'єднанні. А потім… Усіх ярешківських заготівельників, за винятком покійного Воловика, давно знаю з найкращого боку. Я довгий час працював головою колгоспу у тім селі, звідки Моринець і Добровольський. Якби за ними водилося щось погане, ніколи й на гарматний постріл не підпустив би їх до об'єднання. Ну, а Костя Кайдаль — мій небіж. Якщо й справді вони щось там хімічать, то мені буде добрий ляпас.

«А чого це ти близьких і знайомих прилаштував на одному пункті?» — якось мимоволі подумалося Турчину. Відкинувшись на спинку стільця, Цугаль дивився на ріжок столу. Обличчя віддавало важкою задумою.

— А знаєте, — враз пожвавішав, — я таки не певен, що вони пішли на авантюру і цим підвели мене. Заробляють же непогано. Я їх, якщо вже на те пішло, послав на найбагатшу на ягоди зону. І мене вони шанують.

«Ти, чоловіче добрий, ніби вмієш читати чужі думки, — здивовано дивився на Цугаля капітан. — Не встиг я подумати, а ти вже відповідаєш. Ну й діла…»

— Поки що йде перевірка. Може, сигнал і не підтвердиться.

— Як кажуть, дай боже.

Відгуки про книгу Полуничний сезон - Микола Ярмолюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: