Темний шлях - Анні Кос

Йорунн стиснула губи й вискочила з кімнати. Шлунок звело хворобливою судомою, вона спробувала знайти опору, нишпорячи рукою по стіні, але тільки безпорадно хитнулась, втратила рівновагу і зі стогоном впала на коліна. Її знудило, хоча за весь день їй не вдалося з'їсти чи випити нічого, окрім кількох ковтків води. Насилу віддихавшись, вона на тремтячих ногах дісталася до своєї кімнати й впала на ліжко, аби зануритися у тривожну, повну видінь дрімоту.

Лід зайшов до неї за кілька годин. Не слова не говорячи стиснув в обіймах, потім намацав її долоню і вклав у неї щось тепле і тверде. Йорунн стрепенулась, уважно оглядаючи похідний одяг брата: кольчугу, приховану під плащем, важкі чоботи з металевими поножами, меч і кинджал, прикріплені на поясі, ремені для сагайдака і лука.

— Ти йдеш, — констатувала вона очевидне. — Так скоро…

— Люди чекають, — кивнув він, заглядаючи в її очі й лагідно торкаючись розпущеного волосся. — Я маю.

— Знаю. У Теритаку?

— Там зібралися всі, хто встиг відступити чи вирватися з Астарте. Зі мною поїде значна частина війська, але міський гарнізон залишиться у Вітахольмі. Хала та Кіт охоронятимуть тебе, Лонхат допоможе із захистом міста. Його син, Орік, займеться обороною за мурами, розвідкою та передачею звісток. Ти знатимеш про кожен мій крок і кожне рішення, клянуся. І все буде гаразд. Вони застали нас зненацька, але нам є чим відповісти.

— Тоді навіщо мені це? — Вона розтиснула долоню і вказала на перстень Хольда — символ влади конунга.

Губ Ліда торкнулася змучена посмішка:

— Він не стане мені в бою. Та й потім, втратити реліквію роду та пам'ять про батька десь у полях — це надто безвідповідально навіть для мене. Впевнений, ти збережеш його та віддаси, коли я повернуся з перемогою. Так, сестричко?

Йорунн закусила губи та кивнула.

— Ось і прийшла наша буря, брате?

Лід підвівся і потягнув її за собою. Тканина розшитого плаща колихнулася, брязнула зброя, коли конунг узяв її за підборіддя і змусив подивитися йому в очі:

— Ми впораємося, — промовив він із натиском. — І посміємося з усіх снів та страхів. Домовились?

— Домовились, — вона змусила себе розправити плечі та гордо підвести голову. — Хай будуть духи предків на твоїй стороні. Повертайся з перемогою в ім'я неба, трав та вітру!

І тільки коли Лід пішов, вона дозволила собі загорнутися у ковдру, наче була переляканим тремтячим цуценям. І довго схлипувала у подушку та благала усіх відомих богів, щоб цей жах скінчився, наче дурний сон.