П'ятеро поросят - Агата Крісті
Хвилин за десять вона повернулася з пивом. Еміас малював. Керолайн налила склянку і поставила біля нього. Ніхто з нас на неї не дивився. Еміас був зайнятий своєю творчістю, а я не могла міняти своєї пози. Еміас, за звичкою, перехилив воднодух склянку, зморщився і поскаржився, що в пива бридкий присмак, але, в усякому разі, воно хоч холодне. Навіть при цих словах мені і в голову не прийшло про якусь підозру. Я розсміялась і сказала йому жартома: «Печінка».
Побачивши, що він випив, Керолайн пішла. Минуло хвилин із сорок, коли Еміас почав скаржитись на ціпеніння і біль. Він сказав, що це, мабуть, легкий приступ ревматизму.
Еміас завжди нетерпляче ставився до будь-якої недуги і ніколи на це не звертав уваги. Тут же він весело сказав: «Старість, напевне. Ти обрала старого, який тріщить по всіх швах, Ельзо!» Тоді вступила в гру і я. Але я помітила, що він якось дивно і задерев'яніло пересуває ногами і разів зо два зморщився. В мене і думки не було, що то не ревматизм. Затим він підтягнув лавку і приліг на ній, раз у раз підводячись, щоб зробити пензлем щось на полотні. Так він інколи робив під час писання. Він лежав і уважно поглядав то на мене, то на полотно. Інколи це тривало понад півгодини, так що не здивувало мене.
Я почула гонг, який кликав до обіду. Еміас заявив, що не піде нагору, що йому нічого не потрібно. І це не було для нього незвичайним. Та, к йому було легше, аніж зустрічатися з Керолайн за столом.
За мною прийшов Мередіт Блейк. Він звернувся до Еміаса, але Еміас тільки щось промимрив. Ми подалися з Мере д і том до будинку, а його залишили. Залишили, щоб він помирав один. Я мало бачила хвороб у своєму житті, я мало знала про них. Мені здалося, що все це у Еміаса Тільки вереди художника. Якби я знала, якби я могла зрозуміти, можливо, лікар і зумів би його врятувати… О боже, чому я не зуміла збагнути всього цього!
Навіщо думати про це зараз? Я була сліпа і дурна, що не змогла це зрозуміти!
Мало що залишається розповідати далі.
Керолайн і гувернантка спустилися туди по обіді. Мередіт пішов за, ними. Але він зараз же прибіг назад, сказав, що Еміас помер. Тоді я все зрозуміла. Зрозуміла, що це зробила Керолайн. Я все ще не думала про трунок, гадала, що коли вона пішла вниз, то застрелила або заколола його. Я хотіла кинутися на неї, вбити її. Як вона змогла це зробите? Як могла? Проклята жінка!..
Я ненавиджу її! Ненавиджу й сьогодні!
Її навіть не повісили. А варто було б! Навіть шибениця — для неї було б занадто добре.
Я ненавиджу її!.. Ненавиджу!. Ненавиджу!..»
ОПОВІДЬ СЕСІЛІЇ УІЛЬЯМС
«Шановний пане Пуаро!
Я посилаю вам описання подій, учасником яких я була. Буду цілком відверта і нічого не приховаю. Ви можете показати це Карлі Крейль. Можливо, це її засмутить, але я завжди вірила в істину, Палеативи шкідливі. Треба мати сміливість дивитися правді в очі. Без цієї сміливості життя даремне. Найбільше зла нам приносять ті, хто, бажаючи нас захистити, приховує правду.
Віддана вам Сесілія Уільямс».
«Зовуть мене Сесілія Уільямс. Я була прийнята на роботу пані Крейль як гувернантка її названої сестри Анжели Уоррен. Мені тоді було сорок вісім років. Я приступила до роботи в Олдербері — дуже гарний маєток в Саут-Девоні, який багато поколінь належав родині Крейлів. Я знала, що пан Крейль — відомий художник, але ми з ним познайомилися тільки після мого приїзду в Олдербері. В будинку мешкали пан і пані Крейль, Анжела Уоррен (тоді дівчинка тринадцяти років) і троє слуг, які багато років служили у Крейлів.
Моя учениця, я в цьому переконалася, була інтересною і багатообіцяючою дитиною з надто помітними здібностями. Мені було приємно працювати з нею. Трохи дика і недисциплінована, але ці недоліки здебільшого є наслідком високого інтелекту, і я завжди вважала за краще, щоб мої учениці виявляли характер і розумові здібності. Надлишок життєздатності може бути вихований і спрямований таким чином, щоб розвиватися корисно і успішно. Коротше кажучи, я переконалася, що Анжела все ж здатна підкорятися певній дисципліні. Вона була деяким чином збалувана надто поблажливою пані Крейль. Вплив же пана Крейля не був, на мій погляд, особливо бажаним. Інколи він потакав їй, а інколи ставав надто суворим. Це була людина з багатьма вадами, людина настрою, що, мабуть, являлося наслідком артистичного темпераменту.
Я особисто ніколи не розуміла, чому людині з мистецькими здібностями завше пробачається те, що вона не вміє тримати себе в межах пристойності, мене не захоплював живопис пана Крейля. Малюнок його здавався потворним, а фарби — перебільшеними. Але, зрозуміло, в мене ніхто не питав думки.
Незабаром я почала відчувати до пані Крейль глибоку симпатію. Я захоплювалась її характером і сміливістю, з якою вона йшла крізь труднощі свого життя. Пан Крейль був невірним чоловіком, і це, мені здається, спричиняло до багатьох її страждань. Вольовіша жінка пішла б від нього, а пані Крейль не визнавала такої можливості. Вона терпіла його зради і прощала їх, але, мушу сказати, не без бурхливих проявів. Вона сперечалася з ним страшенно, навіть дуже гостро!
На процесі говорили, що вони ставилися одне до одного як собака до кішки. Я не піду так далеко: пані Крейль була людиною високої гідності, і до неї не примінимі подібні терміни. Але справді між ними бували чвари. І я вважаю це цілком природним, беручи до уваги обставини, які складалися.
Я прослужила у Крейлів два з лишком роки, коли з'явилася мадемуазель Ельза Грі єр. Вона приїхала в Олдербері влітку. Вона була приятелькою пана Крейля, і казали, що мета її приїзду — це портрет, який мав з неї писати Еміас Крейль. Було зрозуміло з самого початку, що пан Крейль був закоханий в цю дівчину і що вона, в свою чергу, не робила нічого, щоб його в цьому
