Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
Ми одночасно кидаємось назустріч один одному. Щільні обійми, від яких зносить дах. Мене трясе. Колотить. На шматки розриває! Алекс гладить мою спину та волосся. Я шкребу нігтями його потилицю. Розчиняюся в цьому нищівно-прекрасному моменті. Кожна клітинка мого тіла оживає, тремтить, льне до того, про кого я повинна забути.
— Навіщо ти мене мучиш? — шепочу я.
В очах Алекса — нерозуміння.
І цей солодкий аромат, який нікуди не подівся.
— Я піду до мами. Вона не любить бути одна.
Алекс дивиться мені у спину. Тру пальцями очі і натягую на обличчя посмішку. Мамі зараз не до моїх душевних переживань. Та й вітчиму теж.
Я не думатиму про те, що Алекс зробив перший крок. Це не має жодного значення. Тим більше, сьогодні він мене обіймає, а завтра може сказати, що я йому зовсім не цікава. Ми через це вже проходили
