Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Ніка
Слідчий ізолятор в нашому містечку був розміщений в одному приміщенні з відділком, тільки в іншому його крилі. Я припаркувала авто за великим бусом. Вела, впевнена, на робочому місці вже не було, однак світитись зовсім не хотіла.
Дістала посвідчення ще перед дверима маленького прокуреного холу і молилась, що Вел не встиг дати "особливих вказівок" щодо мене.
Та сьогодні удача була на моєму боці! На чергуванні дрімав зовсім зелений новачок, і я його добре знала.
– Привіт, малий! – якомога легковажніше звернулась, крутячи посвідчення між пальцями.
– Ого, Ніка Юріївна! Не запізно?
– Робота в мене така, Ігоре! Сам відчиниш ізолятор, чи дасиш ключі мені?
– Так терміново?
– Ну а ти ще не звик, що в нас ні сну ні спочинку?
– Та є таке! – хлопчина знехотя встав з крісла. – Вам байкер-маньяк треба?
– Він не маньяк! Менше слухай плітки! Скоріш важливий свідок! – видушила посмішку, хоч серце боляче кольнуло. Еду не місце тут! Він ні в чому не винен!
На щастя малий швидко прокинувся остаточно, й, залишивши мене в кімнаті для допитів, пішов за Едом. Час враз почав тягнутись, як переварена нуга. Довго, важко. Почуття провини накрило з головою. Що, якби Ед не зв'язався зі мною? Може б не накликав гнів Вела і не опинився тут?
Двері за спиною пронизливо заскрипіли, змусили здригнутись.
Мить – і Ед поруч, на відстані витягнутої руки. В очах щирий подив.
– Ед! – я не стрималась і кинулась до нього, як тільки двері за Ігорем зачинились. Міцно обхопила його за пояс, тільки зараз помітивши, що кайданок з нього малий не зняв. Певно, добряче Вел залякав його!
– Тобі тут можна бути, Ласко? – прошепотів, всим тілом подаючись назустріч мені.
– Гірше не буде, не переживай! – не стало сил відірватись від нього, тож так і стояла вдихаючи рідний запах, та слухаючи, як стукотить його серце. – Я скучила, Еде. І зроблю все, щоб витягнути тебе звідси!
Як же добре, коли він поруч! Як сильно мені його, виявляється, не вистачало! І саме тут з ним, хоч обстановка і атмосфера явно оптимізму не вселяли, я повірила в те, що зможу йти до кінця. Його присутність діяла на мене магічно, давала віру і сили.
– Я радий, що ти віриш мені. Мені вже цього досить. – прошепотів, вдихаючи запах мого волосся.
– Ти сумнівався? Мені простіше повірити, що вбивця - то я уві сні, ніж ти!
– Ти настільки в мені впевнена?
– І навіть більше! Як ти? – трішки відсторонилась, та все-одно не випускала його з обіймів.
– Норм. – Ед криво усміхнувся. Мене тут всі бояться.
– То Вел постарався. Не зважай, люди зі столиці вже підбирають, на який саме важіль натиснути.
– Гарна новина. Тільки доки я тут, поліція нічорта не робить, щоб знайти справжнього вбивцю.
– Я роблю. Я стараюсь. Просто скрізь – наче стіна якась. -- жалібно прошепотіла.
– В тебе вийде. Зараз щось нове є?
– Тільки та клята голка і мейк. В тієї дівчини, що ти знайшов, він теж був.
– А місцевість і символ, що він “малював”?
– Мій вчитель вважає теж, що то буква “А”. Агнесу-Нессі забрав в столицю Рік. Але… чим ближче четвер, тим страшніше. Раптом, він не може її вберегти. Або… раптом “А”, за якою полює той звір – не вона?
– А хто? Як думаєш, Ніко?
– Я не знаю. Але зроблю все, щоб дізнатись.
В двері делікатно пошкрябали.
– Мені пора. – піднялась на пальчики і м‘яко торкнулась губ Еда. – Мені тебе не вистачає! – прошепотіла просто в губи… Ед подався назустріч, відповів так спрагло, що вся кімната з її запахами та звуками зникла. Але тільки на мить... Нам не треба "світитись", хоча б до четверга. Чомусь я впевнена, що саме тоді все нарешті вирішиться...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно