Десертик - Анна Харламова
— Як тобі це вдалося?
З лівого боку від Айлі запитав жіночий голос.
Айлі обернулась і побачила Крісті – гарну «знайому» Мітчела.
— Не зрозуміла? — брови Айлі здивовано зійшлись на переніссі.
— Як тобі вдалося зачарувати Мітчела і зробити його своїм нареченим? — вона нахабно всілась навпроти Айлі, не чекаючи запрошення.
— Мені здається це лише наша справа з Мітчелом.
— Ти ж знаєш, що ми були не лише друзями?! — пихата усмішка осяяла вродливе обличчя Крісті.
— Знаю. — Айлі усміхнулась. — Але ваші стосунки у минулому.
— Ти впевнена? — її брова, запитуючи вигнулись.
Айлі дратувала ця краля і її слова.
— Так упевнена. У твоїх нічних візитах, він більше не зацікавлений.
— Гостра на язик. — Вона розсміялась голосно і театрально гарно. — Він завжди був гульвіса. Ти думаєш він зміниться?
— Вже змінився. Завдяки своїй нареченій. — Сідаючи поряд з Айлі, він поцілував її.
— Мітчеле, котику, рада тебе бачити. — Промурликала вона.
— Привіт Крісті. — Кивнув він.
— Невже таких, як ти можна спрямувати на шлях праведний?! — сміючись, запитала вона.
— Як бачиш. — Він розвів руки. — Раджу спробувати.
— Нахабність нікуди не зникла. — Облизавши губи, Крісті усміхнулась білосніжною усмішкою.
— Не усе одразу. Я над цим працюю.
— Якщо чесно, ви гарна пара. — Мовила Крісті. — Коли я уперше тебе побачила, ти була м’яко кажучи, не красуня. Але зараз нічогенька така.
— Гадаю, що це комплімент. — Усміхнулась Айлі.
— Ще й який. — Засміялась Крісті.
— Тоді дякую. — Айлі знову усміхнулась і узяла Мітчела за руку під столом.
— Дивлячись на вас, думаю і собі зробитись більш розсудливою. Знайти якогось чоловічка і вийти заміж.
— Гарна ідея. Не пожалкуєш. — Сказав Мітчел, з доброзичливою усмішкою. — Бажаю тобі знайти своє щастя.
— Ми, — втрутилась Айлі, — ми бажаємо тобі щастя.
— Дякую, голуб’ята. — Крісті встала зі столу і мовила: — Бажаю і вам щастя. Хай шлюб буде щасливим. — Вона нахилилась і цмокнула Мітчела у щоку. — Па-па.
— Па-па. — Сказала Айлі.
— Па-па, Крісті. — Мітчел попрощався з Крісті і обернувся до Айлі.
— Вау!
— Що «вау»?
— Цікаво скільки твоїх колишніх будуть нас вітати. — Риторично мовила Айлі.
— Не треба з мене робити Казанову. Я не був аж таким гульвісою, як про мене говорили.
— «Диму, як то кажуть без вогню не буває».
— Буває, повір. Можливо мене тішили такі припущення. Тішили усі ці розповіді, моє чоловіче Его.
— Ого! А як же ти тепер будеш задовольняти своє «чоловіче Его»? Тепер ти заручений, потім станеш чоловіком, як будеш тішити своє Его?
— О, моя наречена, а в скорому часі і дружина – балує моє Его так, що комусь розповідати я не хочу. Якщо хтось взнає, що ти робиш і як умієш задовольняти чоловіче Его – то мені доведеться тримати тебе під замком, і відбиватись від потоку шанувальників, які захочуть тебе вкрасти у мене. Але я не дозволю. Діти тішаться розповідями про свої подвиги на сексуальному терені, яких не існує. — Він усміхнувся. — А чоловіки, мають одну жінку, кохану жінку і з нею пізнають, що таке мистецтво займатись коханням. Знаєш, я тішився, що про мене так говорять, а зараз я зрозумів, що якщо є щось насправді цінне, є чим пишатись у ліжку, і є та завдяки якій Его тішиться кожної миті – про це не хочеться розповсюджуватися. Головне, що у твоїх очах, я той з ким ти хочеш бути, кохати, кохатися і пишатися.
— Ти саме такий чоловік для мене. І якщо б тут не було так багато людей, я б підняла твоє Его і погралась з ним. — Айлі зашарілась від власних слів.
— Вау! І як мені дотерпіти до кінця вечері?
— Думай, що чекаєш на десерт.
Її усмішка була, як вишенька на тортику.
— Легко сказати. — Важко зітхнувши, він провів рукою по її нозі, підіймаючись до трусиків.
— Мітчеле!
— Що?
— Не тут.
— Ти моя наречена, що хочу те й роблю! — він ще більше просунув руку, торкаючись її тепла.
Айлі швидко задихала і інстинктивно звела ніжки. Його рука була у дивовижному полоні.
— Прошу, не тут. — Вона подивилась у його очі. Вони потемніли від бажання.
— Добре. Я заберу руку. — Він повільно звільнив пальці. — Але тобі прийдеться загладити свою вину.
— Обіцяю. — Вона хитро усміхнулась. — Твоє Его буде задоволеним, обіцяю.
— О, Айлі. Божеволію від тебе.
Важко дихаючи, вони відкинулись на ліжку.
— Ну, як варто було дочекатись повернення додому? — запитала Айлі, торкаючись його плоті.
— О, Боже!
— Значить варто. — Засміялась вона.
— О, так! Це було неймовірно! Его зашкалило до найвищої позначки.
Айлі засміялась і задоволено вляглась на плече Мітчела.
— Обожнюю кохатись з тобою.
Її миле зізнання викликало посмішку у Мітчела.
— І я обожнюю займатись коханням з тобою. — Він поглянув на неї і ніжно поцілував у губи.
— Можна я дещо запитаю?
— Навіщо питаєш?! Запитуй все, що завгодно.
— Ти точно готовий до одруження? Точно готовий назавжди пов’язати своє життя з однією жінкою?
— На твоєму пальці обручка, яку подарував я – освідчуючись тобі. Це не доказ?
— Доказ.
— Але?
— Але гарних жінок так багато…
— Так само, як і чоловіків. — Він дивився у її очі. — Я знаю, що ти кохаєш мене, тому впевнений інші чоловіки для тебе не існують. Навіть якщо вони будуть у сто разів гарнішими, кращими та багатшими.
— Так, звичайно. Ти єдиний хто мені потрібен. — Вона притулилась ще дужче.
— То що тобі заважає думати, що ти єдина хто мені потрібна?
— Я знаю, що ти мене кохаєш так само, як я тебе. Але поява Крісті змусила мене задуматись.
— Ти мені не довіряєш? — він задумливо подивився на неї.
— Довіряю. Проте у тебе було бурхливе життя і тобі це подобалось. А тепер…
— Тепер у мене є все, що моні потрібно – це ти. Моє минуле, моє «бурхливе життя», як ти кажеш – це була втеча від реальності і від самотності. Я не кохав нікого, мені не було, що втрачати – і я проживав, а не жив. А зараз я кохаю, мене кохають. Мені нічого більше не потрібно, окрім твого кохання. Я почав знову жити, а не існувати. Я знаю, що таке щастя – нарешті. У моєму ліжку, у моїх обіймах лежить красуня, яку я кохаю до нестями. — Він поцілував її. — Я навіть не знаю за які такі вчинки, мене нагородила доля тобою. Ніколи не думай про зраду і про інших жінок. Я не такий, як твій колишній. Я ніколи не зраджу тобі. — Мітчел провів по її косах. — Але я вдячний йому за те, що він напартачив, бо ти тепер моя. — Провівши по її волоссю, він торкнувся рожевої щічки, яка і досі палала від нещодавнього зайняття коханням. — У мене є лише ти і так буде завжди. Моє кохання повинно бути для тебе гарантією. Закоханому чоловікові не приходить у думку зрада – запевняю тебе. Ми з тобою нічим не відрізняємося, наші почуття однакові – тобі не потрібен інший, а мені інша. Здається кохання заперечує появу когось третього. Інакше тоді – це не кохання. І той кому зраджують - має повне право піти. Ніколи, ніколи не сумнівайся, що я чесний з тобою. Я кохаю тебе понад усе на світі.
— Мій Мітчел. Мій коханий. Я так сильно тебе кохаю. — Айлі притиснулась до його губ і палко поцілувала.
Мітчел перевернув її на спину притискаючи до матраца.
— І ще одне…
— Що?
— Я найщасливіший чоловік на землі бо ти сказала мені «так».
— Мітчеле. Мій. Мій.
— Мені хочеться пришвидшити наше весілля, доки ти не передумала. — Засміявся він.
— Зараз отримаєш за такі слова. — Сміючись, вона закинула ніжки на його талію.
— Ого! Моя майбутня дружина, захотіла добавки?
— А що мій майбутній чоловік заперечує?
— Не дочекаєшся. — Сміючись він дав їй відчути свою тверду плоть між її стегнами. — Ненаситна! Обожнюю те, що ти така гаряча!
— Може досить говорити і до справи?!
— О Айлі. Моя Айлі. — Вимовивши її ім’я, він почав обдаровувати спокусливе тіло Айлі цілунками.
— Так. Так. — Промуркотіла вона, відчувши, як його член входить у неї.
— Мій Десертик. — Усміхнувся він, відводячи їх у світ солодкого дурману.
*************************************
P.S. Любі мої усім дякую, хто підтримує мою працю зірочками!! Окрема подяка за час який Ви приділяєте книзі і коментарям!!!! Ви мене надихаєте!!!! Обіймаю* Люблю* Ваша Анна*
