Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Не можу перестати відбивати пальцями по дверях барабанний дріб. Нерви ні до чорта. І те, що Гаспар зараз дивиться на мене шаленим поглядом, явно мене не заспокоює.

- Якого він сюди приперся?! - Чоловік не витримує і гарчить мені в обличчя.

- А мені звідки знати?! Він ніби чоловік моєї сестри, якщо ти не забув! - Шиплю у відповідь і дивлюся на Гаспара так, що той робить крок назад і нічого не відповідає мені.

У мене й так в голові стільки питань на які у мене немає відповідей, що його питання мені точно зараз не потрібні.

Габріель прийшов сюди, побачив мене і нічого не зробив. Не сказав. Не спробував мене забрати??? Що, мати вашу, відбувається?!

Коли двері кабінету дядька відкриваються, я завмираю на місці. Серце в грудях б'ється так, що здається його гул заглушає все навколо.

Мої очі стежать за тим, як Габріель виходить з кабінету, двері залишаються відчиненими на пару секунд, і я встигаю помітити бліде обличчя дядька, який сидить в кріслі. Він виглядає так, ніби йому повідомили жахливу новину. А ось по обличчю Габріеля зрозуміти щось стає дуже важко. Я лише можу сказати, що його погляд повний люті й сказу. Він спочатку дивиться на Гаспара, якого, здається, хоче вбити, а після різко переводить свій погляд на мене, і я тут же ховаюся за спину нареченого. Я боягузка. Я не готова зіткнутися з Габріелем ось так от, навіть поглядом. Я боюся ... Боюся всього. А найголовніше, що я страшенно боюся цього чоловіка.

Від звуку кроків я кожен раз здригаюся. Я закриваю очі й сподіваюся, що він просто мовчки пройде повз нас. Але ні, шум кроків затихає, а я відчуваю, як його погляд пропалює в мені дірку. Не можу нічого з собою вдіяти, розкриваю очі й тут же зустрічаюся з його потемнілим поглядом, він дивиться на мене так, що у мене подих перехоплює.

- Тобі щось потрібно? - Гаспар вимовляє це таким тоном ніби ще хвилину назад не психував і не нервував.

- Забрати своє, - Габріель переводить на нього погляд і посміхається, - тобі ж подобається брати чуже, чи не так?

І в цей момент я не знаю про що саме говорить чоловік. Про ті документи, які я у нього забрала або ж про мене?

- Андріана ніколи не була твоєю, вона моя наречена. Була і є.

- Помиляєшся.

Я встигаю тільки скрикнути, коли Габріель різким рухом зносить з ніг Гаспара і той летить в сторону.

- Як виняток дозволяю тобі самій прийняти рішення.

Габріель робить крок вперед, а я, відскочивши назад упираюся спиною в стіну. Все, я в пастці, бігти більше нікуди.

- Яке рішення? - Голос зривається на хрип.

- Ти можеш бути хорошою дівчинкою і піти зараз зі мною. Вирішимо все по-хорошому, і навіть твій дурень не постраждає. Я його пошкодую.

Від кожного його слова всередині все покривається льодом. Мені страшно. Але йти з ним я не готова навіть під дулом пістолета. Я лише впиваюся зубами в нижню губу і дивлюся на те, як Габріель простягає мені долоню.

- Ну так що ти вирішила, Андріано? Вирішимо все по-доброму? - Підіймаю очі й зустрічаюся з ним поглядом.

- Я виходжу заміж, а ти можеш йти під три чорти!

Куточки його губ смикаються в усмішці, а у мене серце удар пропускає, він не виглядає засмученим. Швидше він очікував, що я так зроблю.

- Значить все буде по-моєму, дівчинко, - нахилившись вперед шепоче мені в обличчя, - я повернуся за тобою і дуже скоро.

***

Минуло чортових три дні відтоді, як Габріель пішов, пообіцявши повернутися.
І я йому вірила. Цього чоловіка не варто недооцінювати. Він говорив все це при моєму нібито нареченому. Не боявся, що той передасть його слова дядьку. Та і його самого, очевидно ж, що не боявся. Мені взагалі здавалося, що в ту секунду Габріель не боявся нікого і нічого.

Я бачила, як зблідло обличчя Гаспара. Бачила, як він боявся Габріеля. Я розуміла, що чоловік, швидше за все, непросто так мені це говорив, а значить, його слів варто побоюватися.

Тієї ночі я практично не спала. Кожні пів години визирала з вікна своєї кімнати. Не знаю, що я там збиралася побачити. Його машину? Те, що він прийде мене викрадати й приведе роту солдатів для штурму? Але мені здавалося, що якщо я буду тримати руку на пульсі, то нічого поганого не трапиться.

Він не прийшов тоді. Не прийшов і на наступний день. Але у мене з'явилася інша проблема. Дядько, який ще день тому був радий тому, що я повернулася додому, і тому, що у нас з Гаспаром призначено весілля, тепер дивився на мене так, ніби я зробила йому щось жахливе. І найдивніше у всьому цьому було те, що він просто на мене дивився так, як ніби дірку намагався в мені пропалити. Не говорив ні слова. Але від його погляду ставало моторошно. Він змінився після приходу Габріеля. І мені це не подобалося. Я намагалася сама додумати причину, але це було марно тому що я не мала навіть десятої частки інформації.

Але, попри все це, я продовжувала готуватися до весілля. Вибирала арку, колір стільців, колірну гамму всього свята. Навіть ведучого я вибирала сама.
Я не просила Гаспара мені допомогти. Це було мені не потрібно. Вся ця метушня змушувала хоч ненадовго відірватися від очікування неминучого.
У якийсь момент мені навіть здалося, що нічого не буде. Я втомлювалася настільки за день, що вночі я просто вирубувалася. І мене це повністю влаштовувало. Ніяких непотрібних думок. Ніякого нервування.

Дядько не виявляв ніякого інтересу до того, що відбувалося в будинку. Мовчки оплачував всі рахунки. Навіть не сперечався з приводу того, що сума виявилася занадто великою.

Я поставила перед собою мету. Чомусь я вирішила для себе, що якщо я влаштую ідеальне свято, то все обійдеться. Я зможу нарешті звільнитися від цього чоловіка. Гаспар допоможе мені втекти й у мене почнеться нове життя.
Але я помилялася ... Як же сильно я помилялася ...

***
Я здригаюся від кожного звуку його кроків. Я знаю, що це ВІН. Шосте почуття, не інакше. Відчуваю, як він наближається. Вловлюю його присутність. Це вже на інтуїтивному рівні. Кров як божевільна починає вирувати в венах. Рука, в якій я тримаю кисть для макіяжу, починає тремтіти.