Бронзовий чорт - Ростислав Феодосійович Самбук
– Зате інші добре усвідомили її! – упевнено заперечив Кальтенбруннер.
– Я ціную це, Ернесте, і ніколи не забуду вашої відданості.
У таких випадках належало виструнчитися і урочисто вигукнути «хайль», але Кальтенбруннер відповів просто:
– Дякую, мій фюрере,
– Як Канаріс?
– Так, як ви й хотіли, мій фюрере. Камера – голий бетон, без ліжка й нар, хліб і вода. Я наказав допитати його, – посміхнувся, і куточки губ в нього опустилися, – перша категорія допиту, тільки квіточки, мій фюрере.
– Він мусить жити! – Гітлер зупинився і втупився в Кальтенбруннера холодними очима. – Він мусить жити, поки я сам не подивлюсь на нього, вам ясно, Ернесте? Поки я сам не побачу жах на обличчі цієї брудної свині – це ж він винен у наших поразках, клятий шпигун і зрадник, я ніколи не прощу йому, я хочу бачити, як він повільно вмиратиме й проситиме пощади, але ніколи не дочекається, ніколи! – Гітлер вимовив усе це єдиним духом – стояв, не зводячи очей з Кальтенбруннера.
Обергрупенфюрерові на мить зробилося лячно, немов це він опинився на місці Канаріса, мороз пройняв шкіру, Кальтенбруннер стенув плечима, відвів очі й ствердив:
– Ніколи!
– Але ж ви не для того прилетіли з Берліна, щоб розповісти мені про самопочуття Канаріса, – нараз посміхнувся Гітлер. – Я слухаю вас, Ернесте, уважно слухаю, бо розмова з вами завжди дає мені задоволення. Незважаючи на ті рідкісні випадки, коли у вас неприємні звістки.
– Цього разу неприємностей нема.
– Отже, у вас з'явилася якась ідея, Ернесте? – одразу пожвавішав Гітлер.
– Так. – Кальтенбруннер визнав за краще не казати, що ідея, власне, належить не йому, а виникла в нікому не відомого гауптштурмфюрера з «Цепеліну».
Гауптіптурмфюрер одержить своє: черговий чин і хрест, хіба йому мало? Можливо, колись його ім'я стане відоме самому фюрерові, все можливе на цьому світі, але всьому свій час, а поки що, у важкі для рейху дні, фюрер мусить знати, що Головне управління імперської безпеки не спить і що він може беззастережно покластися на керівництво РСХА.
Гітлер зупинився. Стояв, заклавши правицю за спину, перекочуючись з носків на п'яти, й зацікавлено дивився на Кальтенбруннера.
– Ну, кажіть же! – мовив нетерпляче.
– Є можливість провести акцію, від якої здригнеться весь світ! – не без пафосу відповів обергрупенфюрер.
Водянисті очі Гітлера ожили.
– Уточніть, – наказав.
– Диверсія проти радянського Верховного Головнокомандуючого, членів їхньої ставки, найвищого керівництва.
Гітлер аж потягнувся до обергрупенфюрера, підвівся на носках і знову поклав йому руку на плече.
– Невже?.. – вигукнув захоплено. – Невже ви справді здатні на це, Ернесте?
– Гадаю, що так.
Нараз Гітлер опустився з носків, згорбився і безнадійно махнув рукою.
– Ви здатні тільки обіцяти… – мовив розчаровано. – Ви твердо обіцяли мені Тегеран, Ернесте, а що з цього вийшло?
Кальтенбруннер чекав такого повороту справи й заздалегідь приготувався до нього.
– Там діяли люди Канаріса, – відповів твердо. – Росіянам вдалося пронюхати про нашу акцію і вжити заходів. У Тегерані не обійшлося без зрадника, мій фюрере.
– Що ж пропонуєте ви тепер?
– Ми закинемо в радянський тил людину, яка матиме найвищу російську нагороду – Героя Радянського Союзу. З унікальними документами. Росіяни шанують своїх героїв. Він мусить проникнути на урочисте засідання, кожного року шостого листопада в Московському оперному театрі в них відбувається таке засідання, присвячене більшовицькій революції. На цих засіданнях присутнє найвище військове командування і керівництво. Наша людина, матиме новітню зброю, а також вибухівку…
Гримаса невдоволення скривила обличчя Гітлера. – Хто підпустить навіть найбільшого героя до ложі, де сидять державні керівники? – запитав і безнадійно махнув рукою. – Це тільки в нас дехто може безкарно носити в портфелі бомби, росіяни не такі дурні, Ернесте, і ваша ідея…
– Звичайно, мій фюрере, – спробував втрутитися Кальтенбруннер, – ви, як завжди, маєте рацію, але…
– Ніяких «але», Ернесте, ви знаєте, яку російські керівники мають охорону?
– Найкращу в світі охорону маєте ви, мій фюрере, Гітлер почовгав по гравію доріжки ногою, що постраждала під час вибуху, і Кальтенбруннер одразу зрозумів натяк.
– Таке більш не повториться, – запевнив, – кляті військові, тепер вони підтягнули хвости!
– Гадаю, в членів російської ставки охорона не гірша і ваші проекти, дорогий Ернесте, не варті мильної бульки.
– Але ж ми залучили найкращих спеціалістів рейху й розраховуємо не тільки на вибухівку. Створено принципово нову зброю, такої ще не бачив світ, у вмілих руках вона безвідмовна, і ми сподіваємось на цілковитий успіх операції.
– Нову зброю? – зацікавився Гітлер.
– Принцип «фау», мій фюрере. Снаряд кумулятивної дії, що пробиває мало не п'ятдесятиміліметрову броню. І весь пристрій вміщається в рукаві піджака.
– В рукаві? – не повірив Гітлер. Підвів правицю, витягнув її і навіть рбмацав. – І п'ятдесятиміліметрова броня?
– Так.
– То чого ж ви тягнете, Ернесте? Чого я мушу чекати? Чого мусить чекати цілий рейх? Найлютіші наші вороги роблять, що хочуть, скоро їхні солдати ввійдуть у Польщу, а ви знаєте, що далі, Ернесте?
– Далі рейх, – незворушно відповів Кальтенбруннер.
– І ви можете казати про це так спокійно?
– Я певен, що кордони рейху неприступні. Ми не пустимо до себе червоних.
– Не пустимо! – ствердив Гітлер. – Але якщо не сидітимемо склавши руки.
– Ось ми й пропонуємо, мій фюрере…
– Я приймаю вашу пропозицію, Ернесте. Ви знаєте, якого розголосу набуде така диверсія!
Кальтенбруннер стримано посміхнувся.
– Вам завжди видніше, – тільки й мовив.
– Ні, ви навіть не догадуєтесь, чого вона варта! – вигукнув Гітлер. Він поступово розпалювався, наче перед ним стояв не сам Кальтенбруннер, а виступав перед тисячною аудиторією, він завжди розпалював себе перед такими виступами. Ще точно не знав, що казатиме, які слова кидатиме в натовп, точніше, знав лише схему, тези, решта залежала від настрою і ступеня екстазу, до якого міг довести себе. – Так, не догадуєтесь!
Кальтенбруннер поштиво схилив голову, та Гітлер, певно, вже не бачив його. Вигукував, трохи подавшись уперед, і сам, мабуть, не чув своїх слів:
– Акція проти Ставки Верховного Головнокомандування посіє серед росіян зневіру! А знаєте, що таке зневіра під час війни? Упадок духу, втрата боєздатності! От що таке зневіра! Упадок духу – поразка. Принаймні перший вияв поразки. Ми зупинимо червоних, точно зупинимо, нарешті й мої генерали будуть чогось варті. Я не кажу вже про солдатів! Німецький солдат – найкращий у світі, ми пройшли всю Францію і розтерли чоботом Бельгію, от що таке німецький солдат. Але ж ви до кінця
