Ти будеш моєю - Еммі Берн

- Забери свої руки від мене. У тебе я так бачу взагалі честі не має? - та мої слова не мали, для нього жодного значення. Йому було байдуже на мої почуття.

- Мені подобається. Вставай. -  Від шуму думок у моїй голові я не швидко розумію смислу  його слів, та  звір піднімає мене за руку. Акуратно, та біль все одно присутня. Чому всі хапають мене  там.

- Куди? Куди ти мене ведеш? - в голову приходили страшні картинки мого майбутнього, мені стало дуже страшно. У горлі вже застряг комок відчаю. Серце немов зупинилось, і чекало на вирок. 

- Ну як ти ж погодилась на мої умови, а я на твої -  ці слова остаточно вибили мене з реальності. Звір виніс мені вирок. 

Від шоку я не помітила як ми вийшли з відліку. Як мене запхали в машину. Я просто плакала, і мені було байдуже, що це бачить звір.

- Так перше правило. Я ненавиджу сльози. Тому якщо хочеш, щоб я відпустив твого братика, будь слухняною.

Через пелену сліз, я майже не почула його слів. Але заставила себе заспокоїтись. Я не здамся, втечу як тільки буде можливість.

Як вам початок історії? Буду рада конструктивній критиці )