Дубинські: Перше Різдво - Емілія Дзвінко

Кирило 

Повертаємося з Борисом в будинок і застаємо як Марк збирає з Романом та Арсеном здоровенну залізницю. Хлопчик із захопленням розкладає колію і подає дрібні детальки з коробки то одному, то другому. Ті обидва сидять на килимі і скручують різні моделі потягів. 

– Марку, дивись, ми склали вантажний поїзд! – показує свою модель Роман. Малий сідає біля нього на килим і зачудовано розглядає іграшку. Я радий, що моя сестра зійшлася з ним. Роман хороший тато і це одразу відчувається. 

– А це інтерсіті! – протягує Арсен малому ще один потяг. – Ти часто таким катаєшся, правда?

Марк схвально киває, бере інтерсіті ставить на колію і продовжує далі діставати деталі з коробки. Компанія виглядає такою заклопотаною, що навіть не помічає мене з Борисом, тож ми не відриваючи їх від справ йдемо на кухню. 

Поліна з Кітті щось смажать, варять, ріжуть і голосно регочуть. Не думав, що сестра коли-небудь зможе подружитися з дружиною свого нерозділеного кохання. Але радий, що помилявся і нам з Лео не треба обирати кого запрошувати на свята Кітті з Борисом чи Поліну з Романом.

– Пригостиш мене чимось смачненьким? – Борис обіймає Кітті зі спини і цілує в щоку. 

– Не боїшся, що відгодуєшся на свята як бабак, – спокійно помішує щось в каструлі дружина друга.

– Бабаки милі звірятка і тобі вони подобаються, – не здається Борис і цілує її в другу щоку. 

–  Поліна за головну, тому всі питання до неї, – перекладає відповідальність Кітті.

– Ніяких “пригостиш” перед обідом, – забороняє сестра і продовжує спокійно нарізати салат.

– Ага, значить ви обидвоє плануєте мене заморити голодом. Я вам ще пригаду це і тоді начувайтеся! 

Що далі каже друг я не чую. Зустрічаюся із сумним поглядом Лео, яка мовчки сидить за столом з чашкою в руках. Мій світ звужується лише до неї. Беру стілець і сідаю поруч. Забираю з рук охололий чай. Вони не відштовхує. Це добрий початок для примирення.  

– Вибач мені, – шепочу їй на вушко.

Лео не встигає нічого відповісти, бо нас перебиває дзвінок у двері.

–  Кириле, йди відчини, то бабуся приїхала, – просить Поліна. 

– Ми обов'язково договоримо, – цілую Лео в щоку і йду зустрічати Агату.

Відчиняю двері. І знову сюрприз. Замість п'ятдесятилітньої помічниці пані Мар'яни на порозі з Агатою стоїть дивна дівчина. В окулярах, у великій шапці та закутана в довгий яскравий шарф. За цими всіма аксесуарами навіть обличчя складно розгледіти. Таке враження, що сьогодні всі без запрошення вирішили прийти зі своїм  +1. 

– Ще довго триматимеш нас на морозі, – буркотить Агата і сама відсуває мене від дверей і заходить в будинок, слідом за нею і ця дівчина.

– Я Орхідея, – простягає мені руку незнайомка. 

– Не дуже вдалий жарт, – не поспішаю знайомитись. Реально дуже дивна особа.

– Моє імʼя Орхідея, – заберає руку, повільно і без тіні усмішки на обличчі відповідає дівчина. – Я нова помічниця Агати та її фізіотерапевтка. Поліна мала вас попередити про мене.

Ага, сестра мене якраз попередила, так само як і про Арсена. Не озвучую своє обурення в голос. 

– Вибач, в тебе трохи незвичне ім'я, тож я подумав, що ти справді жартуєш, – виправляюся. – А де пані Мар’яна? – цікавлюся, бо звик до іншої бабусиної помічниці і вона мене цілком влаштовувала.

– Вона зламала ногу і порекомендувала мене. Я її племінниця, – пояснює дівчина. 

Я веду Орхідею у вітальню де вже стоїть повністю складена залізниця, яку Марк гордо показує Агаті. Борис з Романом та Арсеном сидять на дивані і щось емоційно обговорюють. 

– Народ в нас буде ще плюс один гість, точніше гостя, – привертаю всю увагу на себе. – Знайомтесь, це Орхідея. Помічниця та фізіотерапевтка Агати і вона також зустрічатиме з нами Різдво, – представляю дівчину. Бачу, що Бориса повеселило ім'я дівчини і той ледь стримується, щоб не сказанути якусь дурницю. Поглядом даю зрозуміти другу, щоб не сміявся і на щастя той правильно розуміє мій натяк.

– А я лотос, – не втримується білявчик від глузливого коментаря. Роман штовхає його ліктем вбік, але пізно, реакція запущена. 

– Ти скоріше кактус з відсутнім почутям гумору. А ще самозакоханий і безтактний тип, – Орхідея вбиває білявчика поглядом. О, то ми з нею в одній команді. Я тепер навіть радий, що вона приїхала з Агатою, буде кому цього Арсена на місце поставити і Лео на неї точно не буде сварити. Геніально!

– Хлопці, не ображайте мені мою квіточку, – Агата підходить до дівчини і шепоче їй щось на вухо. Та киває у відповідь і воно обидвоє піднімаються на верх до своїх кімнат.

– На що ти це ляпнув, Арсене? – питає Роман.

– Та я пожартував! Її що реально звати Орхідея? – білявчик запитально дивиться на мене.

– Реально Орхідея, – підтверджую.

– Уявляю як її живеться з таким імʼям, – не втримується Борис. 

– От і я про це кажу! – відчуває підтримку Арсен. – Звідки я міг знати, що в дівчини таке дивне імʼя. Та яка з неї орхідея?

– Що за орхідея? – вхоплюється за фрагмент розмови Лео.

–  Ну ось вона схожа на орхідею, – показує на мою Лео білявчик. 

–  Легше з метафорами, – попереджаю його і підходжу ближче до своєї дружини. 

–  Що тут відбувається? – приєднується Поліна з Кітті.

– Приїхала Агата зі своєю новою помічницею, – починаю розповідати.  

– Вона стерво, яке полює на чужих чоловіків? – перебиває мене Кітті. – Де вона? Я її швидко на місце поставлю! 

– Орхідея ні на кого не полює! – вступається за нову помічницю Поліна. – Зізнавайтесь, ви вже встигли ляпнути при ній щось про її незвичайне ім'я? – міряє поглядом нас всіх і найдовше зупиняється на мені.

– А чому якщо щось погане, то одразу я? – не витримую підозр сестри. Лео в знак підтримки ловить мене за руку. Приємно, хоч я й не винен.

– Ти часто буваєш різким з людьми, – пояснює своє припущення Поліна.

– А ти часто забуваєш мені сказати про важливе, наприклад, що в Агати нова помічниця. Чому я про такі речі маю дізнаватися останній? – не змовчую.