Асистент - Тесс Геррітсен

— Знаєте, я думаю ось про що, — сказав Корсак. — Дін з’явився лише за три дні після нападу на Їґерів. Уперше ми побачили його в «Стоні Брук», коли знайшли тіло місіс Їґер, правильно?

— Правильно.

— То чого ж він так забарився? Ми ще думали днями про те, чи не встряли Їґери в якусь халепу, через яку їх стратили. Якщо вони вже були на радарах федералів, наприклад під наглядом чи під слідством, то федерали з’явилися б тієї ж миті, коли прирізали доктора Їґера. Але вони чекали три дні. Що ж їх врешті привело до цієї справи? Чим вони зацікавилися?

— Ви заповнювали звіт для ПЗНЗ?

— Так. Чорт забирай, годину в ньому колупався. Сто вісімдесят дев’ять запитань. Збочена хрінь типу «Чи було відкушено якісь частини тіла? Які предмети було запхано в які отвори?» Зараз я маю заповнити ще один звіт по місіс Їґер.

— А ви просили консультації психолога-криміналіста?

— Ні. Немає сенсу в тому, щоб якийсь психолог із ФБР казав мені те, що я й так знаю. Я лише виконав свій обов’язок і надіслав звіт ПЗНЗ.

Йшлося про Програму запобігання насильницьким злочинам — базу даних ФБР, у якій було зібрано описи насильницьких злочинів. Поповнення цієї бази потребувало участі правоохоронців, які через виснаження і навантаження часом навіть не намагалися заповнювати довгі опитувальні форми.

— Коли ви надіслали звіт? — запитала вона.

— Одразу після огляду тіла доктора Їґера.

— І коли з’явився Дін? Наступного ж дня.

— Думаєте, саме це його привело сюди? — запитав Корсак.

— Може, ваш звіт їх наполохав.

— І що в ньому могло привернути увагу?

— Не знаю. І Дін нам явно не скаже.

11

Джейн Ріццолі не належала до любительок класичної музики. Її смаки обмежувалися колекцією простих для сприйняття дисків. А ще вона два роки грала на трубі в шкільному оркестрі. Лише вона і ще одна дівчинка обрали цей інструмент. Джейн він привернув тим, що звучав голосніше за всі інші, соковито й буйно, а не так, як безхарактерні кларнети чи веселенькі флейти, на яких грали інші дівчата. Ні, Ріццолі хотіла, щоб її почули, тому сиділа пліч-о-пліч із хлопчиками, які теж грали на трубі. Вона любила видобувати з інструмента звуки.

Однак, на жаль, надто часто не втрапляла в ноти.

Після того як батько вигнав її вправлятися на заднє подвір’я, а потім сусідські собаки почали вити на знак протесту, вона нарешті покинула трубу назавжди. Навіть вона визнавала, що голий ентузіазм і сильні легені не можуть компенсувати фантастичну бездарність.

Відтоді музика означала для неї не набагато більше, ніж білий шум у ліфті чи калатання басових нот в автомобілях на вулиці.

Ріццолі була всередині концертної зали на розі Гантінґтон і Масс Ейв лише двічі за все життя, і обидва рази у складі екскурсійної групи старшокласників, яких приводили послухати репетиції Бостонського симфонічного оркестру. 1990 року було додано крило Коен. Цей зал Ріццолі ніколи ще не відвідувала. А тепер вони з Фростом увійшли в нове приміщення, і вона була здивована тим, який там сучасний інтер’єр. Це була вже не та скрипуча й темна будівля, яку пам’ятала з дитинства.

Вони показали посвідчення немолодому охоронцеві, який, клацнувши своїми кіфозними хребцями, сів трохи пряміше, упевнившись, що ці двоє відвідувачів прийшли з відділу розслідування вбивств.

— Ви в справі Гентів? — запитав він.

— Так, сер, — сказала Ріццолі.

— Який жах! Просто жах. Я бачив їх минулого тижня, коли вони щойно приїхали в Бостон. Вони зазирнули сюди подивитися залу. — Він похитав головою. — Таке миле подружжя.

— Ви були на чергуванні того вечора, коли вони виступали?

— Ні, мем. Я тут працюю лише вдень. О п’ятій маю їхати забирати дружину з денного стаціонару. Вона потребує нагляду двадцять чотири години на добу. Забуває газ вимкнути і таке інше… — Раптом урвавши, він почервонів. — Гадаю, ви тут не для того, щоб мої балачки слухати. Ви до Евелін?

— Так. Де її кабінет?

— У кабінеті її немає. Кілька хвилин тому я бачив, як вона пішла до концертної зали.

— Там репетиція?

— Ні, мем. Тут зараз міжсезоння. Наш оркестр поїхав у Тенґлвуд на літо. А тут лише декілька гастролерів.

— То ми можемо пройти просто до концертної зали?

— Мем, ви маєте посвідчення. Я так розумію, що ви можете пройти куди завгодно.

Вони не одразу помітили Евелін Петракас. Коли Ріццолі увійшла до напівтемної зали, вона спочатку побачила лише безліч порожніх крісел, які амфітеатром спускалися до освітленої сцени. Детективи пішли по проходу на світло. Дерев’яна підлога потріскувала в них під ногами, наче палуба старого корабля. Вони вже підійшли до сцени, аж тут їх тихо покликали.

— Вам чимось допомогти?

Мружачись від світла, Ріццолі обернулася до темної частини зали.

— Міс Петракас?

— Так.

— Я детектив Ріццолі, а це детектив Фрост. Чи можемо ми поговорити з вами?

— Я тут, нагорі.

Вони пробралися на верхній ряд до неї. Евелін не підвелася зі свого крісла. Вона сиділа непорушно, ніби ховаючись від світла. Коли двоє детективів сіли поруч, вона похмуро кивнула.

— Я вже говорила з поліцією минулого вечора, — сказала Евелін.

— Із детективом Сліпером?

— Так. Гадаю, так його звали. Немолодий чоловік, доволі милий. Мені казали, що я маю дочекатися якихось інших детективів, але я не могла. Просто не могла далі залишатися в тому будинку…

Вона подивилася на сцену, немовби зачарована невидимою для інших виставою.

Навіть у цій напівтемряві Ріццолі бачила, що це симпатична жінка років сорока з ранньою сивиною в темному волоссі.

— Я мала все владнати тут, — сказала Евелін. — Відшкодування квитків і таке інше. А тоді почали з’являтися репортери. І я мала вийти й розбиратися з ними. — Вона втомлено розсміялася. — Вічно я маю гасити пожежі. Така моя робота.

— А на якій ви посаді, міс Петракас? — запитав Фрост.

— Офіційно? — Вона знизала плечима. — Координатор програм виступу для гастролерів. Це означає, що під час їхнього перебування в Бостоні я відповідаю за