Тенета зради - Джорджо Щербаненко

— Я більше не витримаю, докторе, — сказав Маскаранті.

— Тоді зійдіть униз і чекайте на машину, — тихо промовив Дука. — Коли вони приїдуть, повернетеся з ними сюди й заберете її.

— Гаразд, докторе, — відповів Маскаранті.

Коли він виходив, жінка ще раз кинула йому навздогін свою фразу, проте поліцейський навіть не обернувся.

Дука підвівся, взяв склянку й наповнив її водою з крана; ця вода була зовсім не джерельна, та зусилля опанувати себе викликали в нього спрагу.

— Не варто жертвувати собою заради такого йолопа, як той ваш приятель. А зараз я вам скажу, чому він йолоп: тому що дозволяє вам швендяти з таким виглядом; ви нагадуєте опереткову коханку якогось бандита або одну із сестер Кесслер у вар'єте. Не забувайте, тут не театр.

— Паскудний засранець, — сказала вона, відпила віскі й закурила ще одну сигарету, час від часу торкаючись пальцями набряклої щоки.

— Тут, — повів далі Дука, — йдеться про контрабанду зброї, зраду, підтримку терористів, цілий ланцюг убивств. Турідду Сомпані спихає в Л амбро одну пару — здається, Мікелу Вазореллі та Джанп'єтро Гізлезі, тоді хтось спихає у Навільйо Турідду Сомпані — хто знає, чи не Сільвано Сольвере; незабаром ще хтось спихає в Навільйо і Сільвано — може, й ваш приятель. Ми можемо залишити все, як є, але тоді через кілька днів уб'ють і вашого приятеля. Як бачите, я дещо про вас знаю.

Хоч як дивно, але вона промовчала, тільки допила решту віскі у склянці.

— І ваш приятель посилає вас-сюди — в такому одязі, у білому «опелі»… Ну викапана коханка бандита. Дивно, що поліція вас не зупинила, тільки побачивши за кермом такого автомобіля. Ми з вікна бачили, як ви під'їхали, й подумали, що це, мабуть, секретарка із синдикату вбивств.

Левиця не повторила своєї звичної фрази, вона дивилася на нього з ненавистю, проте мовчала. Потім машинально взяла склянку, але, позаяк та була порожня, спитала:

— Більше немає?

— Я зараз же пошлю по пляшку для вас. Ви яке віскі любите?

Вона знов зиркнула на нього з ненавистю, але водночас і з ваганням; їй не подобалося, коли з неї кепкують, але, подивившись на нього ще раз, вона відчула, що він не кепкує.

— Мені б хотілося бузинівки.

Переговорний пристрій був тут, на кухні, і Дука попросив портьє, щоб той послав Маскаранті купити пляшку бузинівки і п'ятдесят грамів кави в зернах.

— Запам'ятайте, в зернах! — З бузинівкою дівчина, мабуть, схоче пожувати кілька кавових зерен. Він теж закурив сигарету й промовив — Посилати вас сюди, по валізку з автоматом, ніби це — коробка печива, було великою дурницею. У жодному разі це не повинна робити жінка. Послухайте мене: вам страшенно не пощастило, бо ми виявилися з поліції, отже, ви попали в пастку. Але навіть якби я був «своїм», а не паскудним засраним поліцейським, то ви що, гадаєте, я б так просто віддав валізку першій-ліпшій людині, яка прийшла б по неї і сказала, що вона, мовляв, приятелька Сільвано? Та, щоб забрати валізку з такою штукою всередині, треба щоб прийшло двоє чоловіків, і то озброєних, а не дівчина.

— Значить, він не міг прийти, — сказала вона.

— Хай би тоді почекав, коли зможе, якщо він не йолоп. Вперше вона опустила очі.

— Це ж просто ідіотизм — убивати одні одних. Турідду Сомпані був для вас знахідкою, Сільвано Сольвере теж, нащо ж ви їх уколошкали? А чия тепер черга? Я ніколи не даю порад, але поки ви водитиметесь із кретинами, ви завжди попадатимете в халепу, як оце сьогодні, — потрапили в руки до поліції через якогось недоумка, і тепер вам світить кілька років в'язниці. А у в'язниці погано. Та я дам вам ще один шанс: ваш паспорт у повному порядку, а ось тепер погляньмо… — Він дістав із задньої кишені штанів гаманця з десятитисячними банкнотами, які йому дав Сільвано Сольвере за ту делікатну операцію. — Двадцять, двадцять одна, двадцять дві, двадцять три, двадцять чотири, двадцять п'ять. Тут — двісті п'ятдесят тисяч лір. — Решту він витратив. — Це все, щр я маю; якби у мене було більше, я б дав вам більше. Якщо ви відповісте мені на кілька запитань і скажете, де ваш приятель, я обіцяю відпустити вас, і ви дістанете змогу виїхати до Франції, — можливо, ви там уже були і у вас там є друзі, Я вам обіцяю це офіційно. — Він подивився на гроші: дияволове нехай іде дияволові.

Її обличчя, жалюгідно перекошене через набряклу щоку, посміхнулось, і вона промовила:

— Ви що, гадаєте, я вчора народилася? — Це було сказано дуже вульгарно.

— Я теж не вчорашній, щоб подумати, нібито таку, як ви, можна обвести круг пальця за допомогою примітивних хитрощів, — відповів Дука. Усередині в нього вже все закипало; не тільки Маскаранті — він теж мав нерви. Отож, кинувши на стіл двадцять п'ять десятитисячних банкнот, він підвищив голос — Моя пропозиція — це зовсім не пастка. Хитруйте собі скільки завгодно, у в'язниці завжди місце знайдеться. Я вам кажу, що відпущу вас на всі чотири сторони на вашому білому «опелі», ще й дам двісті п'ятдесят тисяч лір. Нащо нам такі шльондри, як ви? Та ви не вірите, гадаєте, що це пастка, але якби я хотів поставити пастку, то придумав би щось розумніше, чи не так?

Вона плюнула на десятитисячні банкноти, та від цього її обличчя враз перекосила гримаса, бо набрякла щока завдала їй болю.

— Гаразд, — сказав Дука, потім підвівся, відчинив двері Маскаранті й повернувся з пляшкою бузинівки та кавою в зернах. Він налив у чисту склянку бузинівки й кинув туди кілька кавових зернят. Собі він знову налив води з крана. — А ви мене зовсім не цікавите. Ваш приятель, не діждавшись вас удома, скаже: «Де ж це моя дівчинка, де ж мій білий «опель»? — і прийде по вас сюди, а мені залишиться тільки чекати, тримаючи цю валізку в передпокої; отож він з'явиться сюди, по валізку, по «опель», ну, й по вас, а я ваш «опель» візьму й залишу