Українська література » » Тенета зради - Джорджо Щербаненко

Тенета зради - Джорджо Щербаненко

---
Читаємо онлайн Тенета зради - Джорджо Щербаненко
що треба надягти й інший костюм; на щастя, єдиний пристойний костюм із трьох, які він мав, був якраз синій. Він пішов у ванну й почав водити електричною бритвою по своїй цупкій щетині. Негідники, вони зраджують усіх, продають власну матір, і власну дочку, й власну країну, й власного друга, дають фальшиві клятви, кладучи одну руку на серце, а другу на руків'я ножа в кишені.

— Маскаранті, — покликав він, доголюючись.

Маскаранті — спокійний, майже з аристократичною гідністю — ввійшов до ванної.

— Ви повинні сказати мені правду, — мовив Дука. — Як ви вважаєте, може, нам слід залишити все, як є? Пам'ятаєте, що сказав Карруа: хай вони переб'ють один одного. Чим більше вони вбиватимуть один одного, тим краще. Яке нам діло, чи А вбив Б та В і чи Б убив В та Г, коли всі вони — і А, і Б, і В, і Г — один мерзенніший від іншого? Скажіть мені щиро, Маскаранті: облишимо чи продовжуватимемо? — Він усе водив бритвою по підборідді, бо заріст там був ще жорсткіший і колючіший, ніж він гадав; час від часу у нього виникало бажання вдатися до способу давніх римлян — цей народ голився найкраще в історії — і скористатися воском, як це роблять жінки, щоб вивести волосся на ногах.

— Докторе, ви питаєте про це не серйозно, — байдуже промовив Маскаранті.

Дука рвучко висмикнув із розетки штепсель і роздратовано сказав:

— Я ніколи не питаю задля жарту. — Він старанно згорнув шнур від бритви. — Ви, певно, знаєте прислів'я…

— Яке?

— Хто про злочинців торочить, той сам у могилу скочить.

— Виходить, ми скочимо в могилу, — пожартував Маскаранті.

Дука криво посміхнувся, поклав на місце бритву, хлюпнув у долоню трохи лавандової води і скропив собі чуба; волосся дуже відросло, але без сестри Дука не знаходив часу піти до перукарні.

— Хоч ви поводитесь і зухвало, але я все ж таки запрошую вас сьогодні на прощальну вечерю. — Дуці не хотілося, щоб постріл якогось бандюги поклав його наповал; так, він мав бажання виполоти ці бур'яни, але чи зможе він зробити це сам-один? Зрештою, що він зможе зробити? Що, як і запроторить до в'язниці одного, а звідти вийдуть троє? Якщо він садитиме одних за грати, а решта, набагато могутніші, витягатимуть їх звідти, хоч би тому, що, як він прочитав у вчорашньому «Kopp'єре», «стан здоров'я ув'язненого не витримує тюремного режиму»? Чому воно так: хтось убиває десяток людей, а тоді, оскільки він хворобливий і повітря у Сан-Вітторе йому шкодить, злочинцеві зменшують строк і відсилають його до Нерві їсти рибну юшку в ресторанчику на бульварі? А він, Цука, як бовдур, має ризикувати, що його подірявлять кулі одного з цих хирляків? — Я вам покажу одне місце, де можна добре поїсти, їдьмо до Просперо.

ІДе була траторія біля церкви Сан-П'єтро у Джессате, колись після Водохреща, він приїздив сюди з сестрою та її дівчинкою; маленька Сара була на диво слухняна, після великої тарілки домашньої локшини з маслом вона заснула, а вони тримали її на руках; того разу він пообіцяв Лоренці зробити все, щоб поновитись у корпорації лікарів, а також більше не цікавитися справами поліції, бо ж не було сенсу стільки вчитися на лікаря, а потім тільки те й робити, що підхоплюватись та бігти на кожен дзвінок або ганятися за крадіями автомашин. Тепер Дука знову згадав про ту обіцянку.

— Сьогодні п'ятниця, отже, їстимемо рибу, — сказав він Маскаранті.

Вони їли по-чоловічому — спагетті з устрицями, смажене філе тріски та овечий сир — і, жуючи, читали вечірні газети.

— Маскаранті, ви не відвезли б мене завтра вранці до Інверіго? — Він залюбки побув би кілька днів із сестрою та Лівією і спробував би забути про всі ці справи.

— Ну звичайно, одвезу, — відповів Маскаранті.

— А потім відвезете валізку з автоматом до Карруа.

— Гаразд, — мовив Маскаранті.

— І скажете йому, що я виходжу з гри, нехай далі робить усе сам.

— Гаразд, скажу.

Дука поглянув на годинник: ресторан поступово порожнів — була вже десята година; то, мабуть, ще не пізно зателефонувати до Інверіго. Він залишив Маскаранті й пішов до телефону в імпровізованій будці; поруч із касовим апаратом симпатична жінка перебирала зелену квасолю. Телефонний зв'язок з Інверіго оув автоматичний, Дука набрав код 031, потім номер, і ось пролунав чоловічий голос — тихий аристократичний голос невидимого слуги на віллі:

— Вілла Аусеро.

— Синьйору Ламберті, будь ласка. — Офіційно його сестра була синьйорина, незаміжня, хоч і мала дитину, і службовець міланського муніципалітету міг би, можливо, звинуватити його в публічному введенні в оману.

— Підождіть, синьйоре. — Точнісінько так відповідають слуги у фільмах; у реальному житті рідко можна почути: «Підождіть, синьйоре».

Замість голосу своєї сестри він почув голос Лівії Уссаро.

— Це я, синьйоре Ламберті. Лоренца з дівчинкою вже лягли спати.

«Синьйоре Ламберті» — і це після того, як вона через нього, заради нього, Дуки Ламберті, попала в халепу (про це йому розповів його колега, хірург із лікарні Фатебенефрателлі, який намагався залатати її сімдесят сім порізів на обличчі, від чола до підборіддя, від одної вилиці до другої; він змушений був рахувати їх — він, цебто хірург, а сам він, Дука, й не рахував їх), і після всього цього вона, Лівія Уссаро, ще й називає його «синьйором Ламберті»…

— А я хотів почути саме ваш голос, — сказав він.

Мовчання. Мовчання, що в ньому вчувається ніжність, мовчання жінки, яка, немов дорогим хутром, обгортається лагідною фразою… І нарешті ніжно й сміливо — занадто сміливо, як на таку формалістку:

— Я теж хотіла почути ваш голос.

Дука дивився на жінку, яка чистила квасолю; вона підвела голову, відчувши, що на неї дивляться, й всміхнулась йому.

— А крім того, мені ще потрібна порада, — промовив він.

І знову та ніжність у голосі:

— Поради давати нелегко.

Протягом цих

Відгуки про книгу Тенета зради - Джорджо Щербаненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: