Українська література » » Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

---
Читаємо онлайн Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
книги, так добре відомі Іполитові Матвійовичу Вороб'янінову — книги загсів. Відомо, скільки якого харчу з'їдає за один рік пересічний громадянин республіки. Відомо, скільки цей пересічний громадянин випиває пересічно горілки, з приблизним реєстром споживаної закуски. Відомо, скільки в країні мисливців, балерин, револьверних верстатів, собак усіх порід, велосипедів, пам'ятників, дівчат, маяків і швейних машинок.

Яка безодня життя, повного запалу, пристрастей і думки, дивиться на нас із статистичних таблиць!

Хто він, рожевовидий індивід, що сидить із серветкою на грудях за столиком і з апетитом нищить паруюче їство? Навколо нього лежать стада мініатюрних биків. Жирні свині збились у куток таблиці. У спеціальному статистичному басейні хлюпочуть незчисленні осетри, миньки і риба чехоня. На плечах, руках і голові індивіда сидять кури. У прозорих хмарках літають свійські гуси, качки й індики. Під столом ховаються два кролики. На обрії височіють піраміди і вавілони з печеного хліба. Невелику фортецю з варення омиває молочна річка. Огірок, завбільшки з Пізанську башту, стоїть на обрії. За фортечними валами з солі і перцю півротами марширують вина, горілки й наливки. В ар'єргарді жалюгідною купкою плентаються безалкогольні напої: нестройові нарзани, лимонади й сифони в дротяних сітках.

Хто ж цей рожевовидий індивід — ненажера, п'яниця й ласун? Гаргантюа, король дипсодів? Силач Фосс? Легендарний солдат Яшка Червона Сорочка? Лукулл?

Це не Лукулл. Це — Іван Іванович Сидоров або Сидір Сидорович Іванов: пересічний громадянин, що з'їдає пересічно за все своє життя всю намальовану на таблиці харч.

Це — нормальний споживач калорій і вітамінів, тихий сорокалітній парубок, що служить у держмагазині галантереї і трикотажу.

Від статистики не сховаєшся ніде. Вона має точні відомості не тільки про число зубних лікарів, ковбас, шприців, двірників, кінорежисерів, проституток, солом'яних покрівель, удів, візників і дзвонів, але знає навіть, скільки в країні статистиків.

Лише одного вона не знає.

Не знає вона, скільки в СРСР стільців.

Стільців дуже багато. Останній статистичний перепис визначив кількість людності союзних республік — сто сорок три мільйони чоловік. Якщо відкинути дев'яносто мільйонів селян, що віддають перевагу перед стільцями ослонам, лежанкам, призьбам, а на Сході — потертим килимам і паласам, то все ж таки залишається п'ятдесят мільйонів чоловік, у хатньому господарстві яких стільці становлять речі першої необхідності. Коли ж узяти до уваги можливі помилки в обчисленнях і звичку декого з громадян Союзу сидіти поміж двох стільців, то, зменшивши про всяк випадок загальну кількість удвоє, одержимо, що стільців у країні повинно бути щонайменше двадцять шість з половиною мільйона. Для певності відкинемо ще шість з половиною мільйона. Решта — двадцять мільйонів — буде число мінімальне.

Серед цього океану стільців, зроблених з горіха, дуба, ясеня, палісандра, червоного дерева і карельської берези, серед стільців ялинових і соснових герої роману повинні Найти горіховий гамбсівський стілець із гнутими ніжками, що ховає в своєму оббитому англійським ситцем череві скарби мадам Пєтухової.

Концесіонери ежали на горішніх полицях і ще спали, коли поїзд обережно перейшов Оку і, збільшивши швидкість, почав наближатись до Москви.


Розділ XVI
Гуртожиток імені ченця Бертольда Шварца

Іполит Матвійович і Остап, натискаючи один на одного, стояли біля відчиненого вікна твердого вагона і уважно дивились на корів, що повільно сходили з насипу, на хвою, на дощані дачні платформи.

Усі дорожні анекдоти уже було розказано. «Старгородську правду» з вівторка прочитано до об'яв і вкрито масними плямами. Усі курчата, варені яйця і маслини з'їдено.

Залишалася найнудніша дільниця путі — остання година перед Москвою.

З ріденьких лісочків і гайків підстрибували до насипу веселенькі дачки. Були серед них дерев'яні палаци, що блищали склом веранд і свіжопофарбованими залізними дахами. Були і прості дерев'яні зруби з крихітними квадратними віконцями, справжні капкани для дачників.

У той час як пасажири з виглядом знавців роздивлялися горизонт і, перебріхуючи залишки спогадів про битву під Калкою, розповідали одне одному минуле і сучасне Москви, Іполит Матвійович уперто намагався уявити собі музей меблів. Музей уявлявся йому у формі багатоверстового коридора, під стінами якого шпалерами стояли стільці. Вороб'янінов сам бачив свою постать, що швидко йшла поміж них.

— Як іще буде з музеєм меблів, невідомо. Обійдеться? — стривожено говорив він.

— Вам, предводителю, час уже лікуватись електрикою. Не впадайте в передчасну істерику. Якщо ви вже не можете не переживати, то переживайте мовчки.

Поїзд стрибав на стрілках. Дивлячись на нього, семафори роззявляли роти. Колії частішали. Відчувалось наближення величезного залізничного вузла. Трава зникла, її змінив шлак. Свистіли маневрові паровози. Стрілочники сурмили. Раптом гуркіт став дужчий. Поїзд вкотив у коридор між порожніми составами і, клацаючи, як турнікет, почав рахувати вагони.

Колії здвоювалися.

Поїзд вискочив з коридора. Ударило сонце. Низько, при самій землі, розбігались стрілочні ліхтарі, подібні до сокир. Шугав дим. Паровоз, відсапуючись, випустив білосніжні бакенбарди. На поворотнім колі стояв галас. Деповці заганяли паровоз у стійло.

Від рвучкого гальмування хряснули поїзні суглоби. Все завищало, і Іполитові Матвійовичу здалося, що він потрапив у царство зубного болю. Поїзд причалив до асфальтового перону.

Це була Москва. Це був Рязанський — найсвіжіший і найновіший з усіх московських вокзалів.

Ні на одному з восьми інших вокзалів Москви немає таких просторих і високих приміщень, як на Рязанському.

Весь Ярославський вокзал з його псевдоросійськими гребінцями і геральдичними курочками, легко може вміститись у великому буфеті-ресторані Рязанського вокзалу.

Московські вокзали — ворота міста. Щодня вони впускають і випускають тридцять тисяч пасажирів. Через Олександрівський вокзал входить до Москви іноземець на каучукових підошвах, у костюмі для

Відгуки про книгу Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: