Леопард - Ю. Несбе

— Коли ми поговорили з ленсманом в Утре-Енебаку, він розповів, що серед тих трьох, хто робив обшук, був і славнозвісний Харрі Холе. Тобто ваша людина, Хагене.

Хаген змовчав.

— Припускаю, Хагене, ви свідомі того, які наслідки може мати нехтування наказом міністерства.

Хаген так само мовчав, але очей під поглядом Бельмана не опускав.

— Послухайте-но, — Бельман, розстебнувши верхнього ґудзика на плащі, сів. — Ви подобаєтеся мені, Хагене. Я вважаю вас вправним поліцейським, а мені гарні фахівці стануть у нагоді.

— Тобто тоді, коли Крипос загребе всю владу собі в руки, адже так?

— Саме так. І така людина, як ви, цілком імовірно, прислужиться мені на якійсь керівній посаді. Ви закінчили військове училище, тож розумієте, наскільки важливе стратегічне мислення, як важливо вміти уникати битв, які все одно не виграєш, знати, коли відступ, — найбільш виграшна стратегія…

Хаген повільно кивнув.

— Гаразд, — мовив Бельман підводячись. — Вважатимемо, що Харрі Холе опинився неподалік Люсерена випадково, це був простий збіг, що не мав жодного стосунку до Маріт Ульсен. І що в майбутньому такі випадкові збіги не повторяться. Ви на моєму боці, Гуннаре?

Хаген сіпнувся, почувши, як пролунало його ім’я з Бельманових вуст — ніби відлуння іншого імені, яке він сам колись промовив, назвавши на ім’я свого попередника, заради невимушеної атмосфери, для якої зовсім не було підстав. Але не заперечував, бо знав: це і є одна з тих самих битв. І що він майже програв війну. І що умови капітуляції, запропоновані Бельманом, могли бути й гірші. Набагато гірші.

— Я побалакаю з Харрі, — сказав він і потис простягнуту Бельманом руку. Мав таке відчуття, ніби торкався мармуру: рука була твердою, холодною й безживною.

Харрі ковтнув кави й обережно витягнув указівного пальця з вушка хазяйчиної чашки з тонесенької порцеляни.

— Отже, ви старший інспектор Харрі Холе з Управління поліції Осло, — мовив чоловік, який сидів з протилежного боку хазяйчиного журнального столика. Він назвався інспектором Колбйорнсеном, назвав посаду, ім’я й місце роботи Харрі, по-особливому наголошуючи на «Осло». — І що ж привело поліцію Осло у Ставангер, пане Холе?

— Нічого виняткового, — відповів Харрі. — Свіже повітря, гарні гори.

— Невже?

— Фіорд. Може, якщо стане часу, стрибнемо з Кафедри[47].

— Отже, з Осло направили до нас блазня. Що тут скажеш? Ви зайнялися ризикованим спортом. Чи були у вас якісь серйозні підстави не повідомляти нас про ці відвідини?

Посмішка у інспектора Колбйорнсена була така ж тоненька, як і його вусики. А ще він мав капелюха — маленького, чудного, якого носять глибокі старці або ж надто самовпевнені піжони. Харрі згадав, що такого самісінького капелюха носив Джин Хекман у ролі Попая Дойла у «Французькому зв’язковому». І ладен присягтися, що Колбйорнсен не відмовиться ані від льодяника на паличці, ані від того, щоб, зупинившись у дверях, сказати: «Ах, так, іще питання».

— Гадаю, у вас десь валяється факсове повідомлення, — мовив Харрі, дивлячись на зодягненого у біле чоловіка, який саме заходив до кімнати. Комбінезон експерта-криміналіста, що вкривав його з ніг до голови, зашурхотів, коли чоловік, стягнувши з себе білий каптур, упав на стілець. Він, глянувши на Колбйорнсена, вилаявся.

— Отже? — спитав Колбйорнсен.

— Він має рацію, — мовив експерт, киваючи у бік Харрі, але не дивлячись на нього. — Хлопця просто приклеїли до ванни суперклеєм.

— Приклеїли? — перепитав Колбйорнсен і подивився на підлеглого, звівши брови. — Пасивна форма. Чи не зарано ти виключаєш, що Еліас Скуг заподіяв собі все власноруч?

— А потім відкрив кран, щоб утопитися у найповільніший і найбільш болісний спосіб? — спитав Харрі. — Перед тим заклеївши собі рота скотчем, щоб не закричати?

Колбйорнсен знову посміхнувся Харрі своєю тонесенькою, як нитка, посмішкою:

— Я скажу: «Осло», коли ви матимете змогу висловити свою думку.

— Приклеєний намертво, з голови до п’ят, — продовжував криміналіст. — Потилицю поголено й добряче намащено клеєм. Те ж саме щодо плечей та спини. Сідниці, руки, обидві ноги. Тобто…

— Тобто, — повів далі Харрі, — коли вбивця вимастив його клеєм, він дав Еліасу трішки полежати, щоб клей узявся, потім ледь-ледь повернув кран і пішов, а Еліас Скуг був приречений повільно помирати потопаючи. І Еліас почав боротися проти часу та смерті. Вода піднімалася повільно, але він знесилювався. Допоки все його єство не охопив смертельний страх і він не зібрав усі свої сили, щоб звільнитися. У нього вийшло. Він спромігся відірвати від дна ванни найсильнішу частину тіла — праву ступню. Він просто відірвав її від шкіри, котра, як ви бачите, досі приклеєна до дна ванни. Ванна наповнилася кров’ю, а Еліас стукав ногою по дну, аби привернути увагу хазяйки квартири, що живе внизу. І вона його почула.

Харрі кивнув у бік кухні, де Кая силкувалася заспокоїти й втішити хазяйку. Вони чули, як літня пані жалібно плаче.

— Але вона неправильно все зрозуміла. Гадала, що пожилець порає жінку, яку привів із собою додому.

Харрі поглянув на зблідлого Колбйорнсена, який уже не намагався перервати його.

— А тим часом Еліас стікав кров’ю. Втрачаючи багато крові. Шкіри на нозі не було. Він знесилювався й заморювався. Нарешті його волю було зламано. Він поступився. Може, коли вода заповнила йому ніздрі, він уже знепритомнів від знекровлення. — Харрі глянув на Колбйорнсена. — А може, й ні.

У Колбйорнсена борлак ходив ходором.

Харрі глянув на денце спорожнілої кавової чашки.

— А зараз, гадаю, ми з інспектором Сульнес маємо подякувати за гостинність і повернемося до Осло. Якщо маєте питання, ось мій номер телефону. — Харрі записав номер на краєчку газети, відірвав папірець і простягнув його через стіл. А потому підвівся на ноги.

— Але… — пробурмотів Колбйорнсен і теж підвівся. Харрі височів над ним сантиметрів на двадцять. — А навіщо вам був потрібен Еліас Скуг?

— Врятувати його хотіли, — відповів Харрі, застібаючи пальто.

— Врятувати? Хіба він у щось вплутався? Стривайте, Холе, треба з усім розібратися. — Але наказовий спосіб у його фразі вже втратив свою владність.

— Я цілком певен, що ви тут у Ставангері у всьому спроможні розібратися самотужки, — відповів Харрі, підійшов до дверей на кухню, показуючи Каї, що вже час іти. — А як ні, то пораджу вам Крипос. У разі чого, передавайте мої вітання Мікаелю Бельману.

— Врятувати від чого?

— Від того, від чого не змогли, — сказав Харрі.

Сидячи в таксі дорогою в Сулу, Харрі глянув у бічне вікно на дощ, що періщив на неприродно зелені поля. Кая не