Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

Наступного дня в мене було дуже погане передчуття, але все ж я повинна піти на зустріч з дядьком Олегом. Близько дванадцятої він надіслав мені адресу, куди я мала прийти. Це виявилась та сама кав'ярня, в якій він зустрічався з Ліною.
Коли я зайшла всередину, то відразу помітила його за одним зі столиків. Він розслаблено сидів на стільці та пив з чашки каву. Я підійшла ближче до нього і коли він побачив мене, то посміхнувся.
— Привіт, Дано. — сказав чоловік.— Радий, що ти все-таки прийшла.
— Доброго дня.— буркнула я і сіла навпроти нього. 
Весь час він спостерігав за мною і мовчав. Я все чекала, коли дядько Олег заговорить, але нічого не відбувалося. 
— Будете щось замовляти?— спитала у мене офіціантка.
— Ні, дякую.— відповіла я.
— Можемо запропонувати вам каву. У нас досить великий вибір, тому думаю ви зможете собі щось обрати.— продовжувала говорити дівчина, а я закотила очі.
— Я не буду нічого замовляти! Дякую!— різко сказала і нарешті офіціантка пішла геть. Ще й невдоволено подивилася на мене.
— Ти така ж, як і твоя мама.— почула я голос дядька Олега.
— Вибачте? — перепитала я.
— Дуже подібна на неї. Така ж рішуча і вперта.— сказав чоловік і посміхнувся. 
— Про що ви хотіли зі мною поговорити? Я прийшла сюди не для того, щоб ви переконалися в схожості між мною і моєю матір'ю!
— Таня теж не любила відступати від головної теми. Ви такі подібні.— задумливо сказав чоловік, ніби щось згадував.
— В мене, на відміну від неї, немає ніяких таємниць! І я не така жорстока, як вона, тому не потрібно нас порівнювати.— впевнено сказала я і подивилася прямо йому в очі.
— Ти впевнена, що у тебе немає жодних таємниць чи поганих вчинків?— підозріло сказав чоловік, а я помітно напряглася.
Він не може знати про мою причетність до смерті Соломійки, але чому тоді мене так лякає ця його посмішка? Я нервово сіпнула рукою і глибоко вдихнула.
— Впевнена. Ну то може виконаєте свою обіцянку і розповісте про всі таємниці?
— Ох, яка ж ти нетерпляча!— сказав чоловік.
— Така ж, як і моя мати!— саркастично відповіла я. 
— Гаразд. — відповів дядько Олег і підсунувся ближче.— Задавай питання.
— Питання?— здивувалась я.— Я думала, що ви одразу мені все розкажете.
— Гра така: одна зустріч — п'ять питань, одне питання— одна відповідь. — впевнено сказав чоловік і склав руки на столі.
— Що? Яка ще гра?— голосно спитала я.
— Ну ти ж не думала, що я тобі так швидко розкрию всі таємниці?
— Навіщо вам це?
— Я хочу, щоб ти сама про все дізналася, а я буду тобі тільки давати підказки.
— Добре, я згідна.— рішуче сказала і подивилася прямо йому в очі.
— Донька своєї матері.— мовив чоловік, але я проігнорувала ці слова.
— Ви ж насправді не мій дядько, так?— задала перше питання я.
— Так. — відповів чоловік з дивною усмішкою.— Я не брат твоєї мами.
— Навіщо тоді ви назвалися ним?
— Щоб не виникало лишніх запитань. У твого батька, наприклад.
— Як тоді ви пов'язані з моєю матір'ю?
— Вона була моєю нареченою. — відповів чоловік, а я ледь не відкрила рота від здивування.— У тебе, до речі, залишилося два запитання, тому добре думай, що дійсно хочеш знати. 
— Ви ж не були з нею одружені, чому?
— Після одного випадку вона мене кинула. 
— Чому моя мама змінила ім'я?— задала я своє останнє питання.
— Щоб я її не знайшов.— відповів чоловік і помітно розслабився. — Ти витратила всі свої шанси. Дивно, зі всіх запитань, які були в твоїй голові ти чомусь обрала саме ці. Ти могла дізнатися всю правду, а залишилася лише зі здогадками.
Якщо цей чоловік думає, що я тупа, ти дуже сильно помиляється. Зі всіх цих відповідей доволі легко було скласти якусь частинку правди. Нехай навіть і не дуже велику, але за ниточку я вже потягнула, то може скоро і цей клубок розв'яжеться. 
— А от мені здається, що дізналася я дуже багато. — сказала я і впевнено подивилася на чоловіка.— По-перше, ви саме той Дмитро, до якого навідувалась мати у в'язницю. По-друге, ви сиділи за умисне вбивство і саме через це мама покинула вас. По-третє, вона змінила ім'я і втекла, а, значить, якимось чином пов'язана зі злочином. Мені залишилось дізнатися, що це за вбивство і хто допоміг вам знайти нас. От і все!
— Браво!— сказав чоловік і почав награно аплодувати.— Здивувала ти мене, Шерлок Холмс. Подивимось, як ти дійдеш до розв'язки.
— Ви мені допоможете. — задоволено сказала я.— У нас ще буде не одна така зустріч.
— Буде. — погодився чоловік і піднявся.— Дату, час та місце призначу я.
Він швидко зібрав свої речі та пішов геть. Я продовжувала сидіти за тим столиком. Залишилось ще трішки до розгадки і я відчуваю, що вона вже близько. 
Наступного дня я помітила повідомлення від Влада. Він вирішив нагадати мені про сьогоднішню вечірку, на яку я погодилася піди ще минулого тижня. Згадуючи нашу останню розмову, я трохи засмутилася. Спочатку, мені хотілось відмовитися, але я все ж надіслала йому повідомлення зі згодою у відповідь. 
— Куди це ти йдеш?— спитала у мене Кіра, коли я почала збиратися. 
— На вечірку.— відповіла я і почала наносити макіяж.
— Можна мені з вами?— почала просити сестра.— Ви з Євою постійно кудись ходите, а мене не берете з собою!
— По-перше, ти ще мала. На такі вечірки не впускають п'ятнадцятирічних дівчаток.— відповіла я.
— Мені майже шістнадцять!— обурилась сестра.
— Це неважливо. А по-друге, я йду туди з Владом. 
— З Владом? Без Єви?— здивувалася сестра.
— Так, з ним. — роздратовано відповіла я.
— Хм, ну тоді не буду вам заважати.— сказала сестра і посміхнулася.
— І чого це ти смієшся? Між мною і Владом нічого немає!— сердито сказала я.
— Звісно, немає.— мовила Кіра ледь стримуючись, щоб не засміятися. 
— Якщо хочеш переконатися, то можеш піти з нами!
— Ти ж казала, що таких, як я туди не впускають. 
— Зі мною пропустять.— сказала я і закотила очі. Ще бракувало мені з нею бавитися.
—  Вибач, але я сьогодні утримаюся від такої пропозиції.
— Хм, сама ж хотіла.
— Ще буде там витворяти різні речі, заборонені для моїх дитячих очей.— заговорила Кіра і почала сміятися.
— Що ти сказала?— обурилась я.
— Та нічого. Просто кажу, щоб ви там не бавилися в свої «дорослі» ігри. — сестра почала відверто реготати, а я аж почервоніла від злості. 
— Це ти в своїх тих серіалах таке надивилася?— спитала я і кинула в нею своєю м'якою іграшкою. — Чи може в книжках начиталася? Чи ти...? Кіро, в тебе хтось є?
— Дано, яка ти смішна.— сестра безперервно сміялася, що в неї аж сльози потекли. 
— А мені здається, що я нічого веселого не казала! І взагалі, йди геть з моєї кімнати!— сердито сказала.
— Ти кинула в мене Рафіка?— спитала Кіра і тільки тоді я помітила в неї в руках свого улюбленого жирафу. 
— О, ні! Віддай!— сказала я і піднялася зі стільця.
— А от і не віддам!— посміхаючись відповіла Кіра і побігла до себе.
Я відразу рвонула за нею. Ми бігали, як божевільні по будинку. 
— Кіра! Віддай мені мою іграшку!— кричала я.
— Рафік тепер мій!— сказала сестра і закрила перед моїм носом двері. 
Я пробувала їх відчинити, але ця зараза зачинилася на замок. 
— Я все одно в тебе його заберу!— кричала я.
— Дано, що сталося?— спитав у мене тато.— Вас аж до кухні чути!
— Кіра забрала мого Рафіка.— сумно сказала я.
— Ох, завжди ви сварилися через цю іграшку. — сміючись сказав батько.
— Але ж це моя жирафа!— образилась я.
— Дано, ну ти ж вже доросла. Тобі пора вже не про іграшки думати. А Кіра просто хоче тебе позлити. Ти ж сама знаєш, що вона тобі його поверне.
— Не поверне. Але я все одно його заберу! — сказала я так, щоб ця малявка чула. 
Коли я повернулася до себе в кімнату, то продовжила збиратися. Я вирішила одягнути чорні джинси і рожевий тепленький светр. Волосся злегка накрутила і нанесла мінімальний макіяж. 
Влад вже чекав мене біля будинку. 
— Привіт.— сказала я і сіла в його автомобіль.
— Привіт. — відповів хлопець.
Всю дорогу ми мовчали, а мені навіть не хотілося з ним розмовляти. Я була все ще в своїх думках і проблемах. 
Через деякий час Влад зупинився біля якогось великого будинку. Я вийшла з машини і побачила дуже велику кількість автомобілів. Схоже, тут буде справді крута вечірка. Всередині було теж дуже багато людей. Ми йшли з Владом за руку і робили вигляд закоханої пари. Він вітався з якимись людьми, а я награно посміхалася. 
Потім хлопець повів мене в центр великої кімнати, де на дивані сиділи його друзі. Я відразу ж побачила Ігоря в компанії якоїсь дівчини. Поряд з ним сидів Артур, який теж був не один. Біля нього сиділа Єва, яка щось захопливо розповідала і мило посміхалася. Я здивовано витріщалася на них. Вони ж не переносили одне одного! Я щось пропустила?
— Привіт!— голосно сказав Влад і всі повернули голови в нашу сторону.
— Здоров!— відповів Ігор і потиснув руку хлопцеві.
Я подивилася на Єву, а вона в той час засоромлено відвела погляд. Напевно вона зовсім не очікувала мене тут побачити.
— Єво, привіт. Я не знала що ти тут будеш.— надто емоційно сказала я.
— Хм, я теж не знала, що ти прийдеш з Владом.— відповіла дівчина. 
— Ну я прийшла сюди зі своїм хлопцем, а от, що ти тут робиш?— спитала я і сіла біля Влада.
— Мене Артур попросив піти з ним.— сказала Єва.
— Твій брат.— нагадала я.
— Зведений.— виправив мене Артур.
— Це щось змінює?— нахмурилась я.
— Це все змінює.— відповів хлопець і якось дивно подивився на Єву.
Звісно, я розуміла, що в неї є своє життя. Але мені було так образливо через те, що я повністю ділюся з нею своїми проблемами, а вона нічого мені не розповідає. Що в неї з Артуром? Чому вони прийшли разом? Доведеться про все в неї розпитати.
Вечірка проходила досить непогано. Ми сиділи з Владом поруч і я вже навіть звикла до його присутності. 
— Ти ще ображаєшся на мене?— спитав хлопець і нахилився ближче до мене.
— Та ні.— відповіла я крізь гучну музику. 
— Я ж бачу, що ти якась не така. 
— Просто зараз багато проблем.
— Я розумію.— сказав Влад. — Але ти ними з ніким не ділишся.
— З чого ти це взяв?— обурилась я.— Якщо я не розповідаю тобі, то це не означає, що я нікому не говорю про свої проблеми!
— Та? І кому ти про них розказуєш?— спитав Влад, примруживши очі.
— Це тебе не стосується!— різко відповіла я.
— Так і думав.— хлопець задоволено хмикнув. 
— Йду собі візьму щось випити!— сердито сказала я і піднялася з дивана.
Прийшовши на кухню, де був так званий бар, я взяла собі бутилку мінеральної води. П'яні хлопці та дівчата стояли тут і далі розпивали спиртні напої. Я подивилася на них і похитала головою. 
— Ох, кого я бачу?— почула я за спиною дівочий голос.— Дано, давно ми не бачилися.
Я повільно повернулася і побачила перед собою Світлану. Вона була в коротенькій сукні та на високих підборах. Як завжди, яскрава помада і темний макіяж.
— Чого тобі?— роздратовано спитала я.
— Навіть не знаю.— дівчина зробила вигляд, ніби думає.
— Не розумію, що ти хочеш від мене, але я не збираюся з тобою розмовляти.
Я гордо підняла голову і пройшла попри неї. Раптом вона міцно зловила мене за руку і потягнула до себе. 
— Я хочу повернути своє...