Тур за коханням. Частина перша - Оксана Мрійченко

Залишивши яскраво освітлені вулиці позаду, Матвій завів машину в тихий провулок. Тут теж були ліхтарі, але їхнє м’яке сяйво майже повністю губилося в густих кронах дерев, що росли по обидва боки від дороги. Мабуть, вони вже наближаються до «Sky Royal Hotel». Ксюша трохи дивилася карту і знала, що другий готель Матвія теж знаходиться на першій лінії біля моря. А навколо нього розташована величезна зелена зона. Матвій скинув швидкість, а ще за пару хвилин зупинився біля світло-коричневого цегляного паркану з сірими металевими воротами. Витягнувши з кишені телефон, він розблокував екран і щось натиснув. Ворота безшумно відчинилися, а за ними загорівся невеликий ліхтар. Ксюша подумала, що це зовсім не схоже на територію готелю. Матвій завів автівку за паркан, заглушив двигун і зачинив ворота. А потім відстебнув пасок безпеки та вийшов на вулицю. Ксюша розгублено дивилася навколо, не розуміючи, що це за місце. Матвій відчинив дверцята біля неї та простягнув руку. Вклавши пальчики в широку чоловічу долоню, дівчина вийшла з авто та побачила ліворуч від себе двоповерховий білий будинок з темно-коричневим дахом, що ховався в густій зелені дерев.

— Куди ти мене привіз? — розгублено запитала вона.

— Тепер ти житимеш тут, — Матвій підійшов до багажника і витягнув звідти валізу. — Буду особисто стежити за тим, щоб тобі було комфортно.

Ксюша остаточно розгубилася. А Матвій підхопив валізу та рушив до ґанку, оточеного кущами червоних троянд, що розповсюджували в нічному повітрі неймовірний аромат. Відчинивши вхідні двері, Матвій першим зайшов всередину та увімкнув світло. Ксюша нерішуче зайшла слідом за ним і опинилася в просторому квадратному передпокої. Матвій замкнув двері, кинув ключі на тумбочку біля вішалки та стягнув кросівки. А потім взяв валізу дівчини та рушив вперед. Ксюша стягнула своє взуття та поспішила за ним. Вони минули широкий коридор і вийшли до сходів, які вели нагору. Піднявшись на другий поверх, Ксюша опинилася в коридорі, по обидва боки від якого розташовувалися кімнати. Зупинившись біля дверей в самому кінці коридору, Матвій відчинив їх та увійшов всередину, вмикаючи світло. Ксюша побачила затишну спальню з широким ліжком і шафою-купе з дзеркальними дверима.

— Це твоя кімната. В шафі є чисті рушники. Ванна навпроти. На першому поверсі є ще одна ванна кімната з душовою кабіною, — Матвій поставив валізу біля ліжка і вийшов у коридор. — Ходімо, покажу.

— Чекай! — Ксюша розгублено вибігла слідом за ним. — Чий це будинок?

— Мій, — Матвій різко зупинився посеред коридору та примружив очі, зустрівши погляд дівчини. — Щось не так?

— Все не так! Я не можу жити з тобою! Це… неправильно! 

— Ні, Ксюш! Неправильно було те, що ти тиждень жила в жахливих умовах і нічого не сказала мені про це! — темно-сірі очі Матвія потемніли, як небо перед грозою. — Ти дійсно думала, що я міг поселити тебе в тій халупі?! 

— А що я мусила думати? У нас було жахливе знайомство! Я образила тебе!

— І ти вирішила, що на знак помсти я змушу тебе жити на складі?! — крикнув Матвій. — Вважаєш, що я міг так вчинити з тобою?! Клас! Спочатку ти вважала мене самовпевненим снобом, потім подарувала титул бабія, а зараз нагородила званням мстивого покидька?! Та що ж я тобі такого зробив, що ти склала про мене таку думку?!

Матвій різко розвернувся і швидко рушив сходами на перший поверх. Ксюша залишилася в коридорі та втомлено перевела подих. Чому кожен день цього клятого відрядження стає випробуванням для нервів? Все пішло не так з перших хвилин. Якби ж вони з Матвієм познайомилися по-нормальному... Ксюша проковтнула сльози, що вже підступали до очей та рушила до сходів. Спустившись на перший поверх, вона легко знайшла кухню і побачила там Матвія. Помітивши дівчину, він одразу повернув голову у бік дверей. Ксюша нерішуче зупинилася на порозі та опустила очі, не знаючи, що сказати.

— Їсти хочеш? — тихо запитав Матвій.

— Ні, — Ксюша несміливо зустріла його погляд і помітила, що злість в темно-сірих очах змінилася сумом. — Пробач за титул сноба та мстивого покидька. Я зовсім не вважаю тебе таким.

— Ні, це ти мені пробач. Та пригода з калюжею вивела тебе з рівноваги. Мені треба було подбати про тебе, а я… — Матвій зітхнув. — Треба випити. Як щодо келиха вина?

— Моя пляшка залишилася на піску біля твого готелю.

— Нічого, у мене є інша, — Матвій нахилився до однієї з шухлядок, витягнув пляшку та вправно відкрив її. — Ходімо на пляж. Вино смакує краще під шум морських хвиль.

— А тут є пляж? — здивувалася Ксюша.

Матвій зустрів її погляд і посміхнувся. Взявши з полиці два великі келихи, він простягнув їх дівчині. А потім підхопив відкриту пляшку, взяв Ксюшу за руку та потягнув за собою до кімнати навпроти кухні. Коли Матвій увімкнув там світло, дівчина зрозуміла, що це вітальня. І одразу помітила розсувні скляні двері, що займали майже половину стіни. Матвій підійшов до дверей та легким рухом відчинив їх, потягнувши Ксюшу за собою. Прозора літня темрява торкнулася обличчя приємною свіжістю з легким солонуватим присмаком, а слух одразу впіймав добре знайомий шум моря.

— Ласкаво прошу на мій пляж! — Матвій, ще міцніше стиснув руку дівчини, впевнено крокуючи вперед. — Тут можна пити вино навіть після заходу сонця.

Босі ноги Ксюші тонули в м’якому прохолодному піску, а очі зупинилися на хвилях, які лагідно цілували берег. Тут вони були більшими, ніж біля готелю. Зупинившись за пару метрів від води, Матвій забрав у дівчини келихи та наповнив їх вином. Взявши свій келих з його рук, Ксюша опустилася на м’який пісок. Матвій сів поруч, поставив пляшку на землю та з легким дзвоном торкнувся своїм келихом до келиха дівчини. Ксюша зробила пару ковтків вина та одразу відчула, як тілом розійшлося приємне тепло. Матвій мовчав і дівчина теж не стала порушувати паузу, перевівши погляд на море. Час загубився у темряві, а заспокійливий шум хвиль неначе забирав з собою всі важкі думки. Ксюша навіть не помітила, як спорожнила свій келих. Було трохи ризиковано пити вино на голодний шлунок. Але на душі одразу стало легше, а тіло враз зробилося невагомим, позбувшись накопиченої за тиждень важкої напруги.